Я вийшла заміж одразу після закінчення університету. Мій чоловік працював у найбільшій компанії нашого провінційного містечка.
Раніше Женя часто їздив у відрядження та дуже хотів отримати підвищення. Паралельно з цим ми почали відкладати гроші на власне житло.
Плани змінилися, коли чоловікові запропонували посаду у столичному офісі. На роботі пообіцяли, що допоможуть нам із квартирою в Києві і навіть оплачуватимуть якийсь відсоток від оренди. Звичайно, Жені підвищили зарплату.
Недовго думаючи, ми зібрали всі свої речі та переїхали. Я теж знайшла роботу в офісі, щоб швидше наблизитися до нашої мрії. Іноді брала додому всякі підробітки: гроші зайвими не бувають! Довгий час ми дуже заощаджували, іноді навіть недоїдали.
Через рік нам вдалося зібрати потрібну суму. Почався довгоочікуваний період нашого життя: вибір квартири, ремонт, оформлення документів тощо. Я отримувала насолоду від кожного моменту. Навіть за побутовими покупками бігла як на свято, хоч і не люблю ходити магазинами.
І ось нарешті здійснилася наша сімейна мрія – ми у своєму житлі в Києві!
Зрозуміло, про це стало відомо всім нашим родичам. Половина розкотила губу, мовляв, новосілля їм подавай. А ми, якщо чесно, тільки-но почали кінці з кінцями зводити. Нам пишне гуляння не потрібне.
Але це ще квіточки! Коли про квартиру дізналася моя двоюрідна тітка з Донеччини, відразу зателефонувала і завела шарманку:
– Оленко, тут така справа. Ми самі у Вінниці приютилися, але наша Таня навчається в Києві. Їй би було краще до університету ближче. Ти б не могла дати притулок її ненадовго, поки не вирішиться питання з нашим постійнм місцем проживання? Дуже тебе прошу!
Я була не проти, щоб Таня пожила у нас трохи, щоб вона не їздила туди-сюди, не витрачала зайві гроші на дорогу. Тільки з літа й досі Таня продовжила спокійно у нас жити. Я прямо запитала її, коли вона з’їде. А у відповідь почула: “Оленко, дай мені час, будь ласка. Не поспішай!”
Що означає «не поспішай»?! Я розумію, що ми родичі, але не такі вже й близькі, якщо подумати. Я не збираюся 5 років жити під одним дахом з людиною, яку зазвичай бачила не частіше, ніж 2 рази на рік. І що вона тільки думає?
Наступного дня мені зателефонувала моя тітка і почала мене дорікати. Мовляв, як я посміла виганяти надвір її Танюшку, ще й у такий час, вони стільки пережили, виїхали з власного дому.
Я розумію, що вони пережили і що винаймати житло в столиці – це дорого.
Але ж це не мої проблеми! Тепер я не знаю, як вчинити. Я ж не можу виставити Таню за двері та викинути її речі через вікно. Але як вчинити у такому разі, як відмовити людині? Їх, схоже, все влаштовує і міняти вони щось не збираються.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
