12 років тому чоловік сказав мені красиве “До побачення, чао-какао, покохав гарнішу й молодшу!”
І ось повернувся повернувся і почав вибачатися. За час його відсутності моє життя кардинально змінилося. А тут прийшов, хоче повернути сім’ю. Розумію, що мої почуття до нього остаточно так і не пройшли. Але як пробачити зраду? Та й чи варто?
З Олегом нас познайомила спільна знайома на своєму дні народженні. Мені одразу сподобався молодий веселий студент. До зустрічі з ним я раніше й не закохувалась. Жила собі в невеликому містечку, районному центрі на Вінничині, і цілими днями навчалася. Батьки виховували мене у суворості і навіть думати про хлопчиків не дозволяли.
Я заздрила подружкам. коли вони років у 16-16 почали бігати на побачення. Але собі твердо вирішила: спочатку диплом, а потім заміж. Та й, якщо чесно, не було поруч людини, з якою мені хотілося б чогось серйозного. А такий формат, щоб зустрітися та розбігтися, мене не цікавив.
Я мріяла про велику міцну родину. І не хотіла витрачати час на чоловіків, які не готові до такої відповідальності.
Зустріч з Олегом перевернула мій світ із ніг на голову. Я вперше у житті відчула себе закоханою. Як не дивно, ці приємні емоції не відволікали від навчання, а навпаки, допомогли бути продуктивнішою. я літала, немов на крилах, почуття мене надихали й надавали енергії.
Тепер я ходила до університету як на свято. Підбирала гарне вбрання, робила витончений макіяж, почала носити прикраси, робити охайний манікюр. Подружки по кімнаті мене не впізнавали!
Я знала, що до мене Олег зустрічався з іншими дівчатами. Але хлопець запевнив мене, що я саме та, кого він все життя шукав. У серйозності намірів коханого я не сумнівалася. Йому досить легко вдалося сподобатися навіть моїм суворим батькам, і вони дали своє благословення.
Моєму щастю не було меж. Не встигла моргнути, ось ми вже й розписалися. Весілля наше з Олегом було скромним, у колі родичів та найближчих друзів.
Через рік доля порадувала нас із чоловіком чудовою новиною: я при надії. І у належний час з’явилися близнюки – Женя й Михайлик. Я не була готова до двох дітей одразу, але у мене не було вибору. І чоловік намагався допомагати, як міг. Купали, заколисували, няньчилися з малюками ми разом. Навіть уночі прокидалися до дітей теж удвох.
Олег бачив, як дуже я втомлююся. Жалів мене і вчився бути батьком, а крім того брав на себе частину домашніх обов’язків, нарешті навчився готувати і наводити в квартирі порядки.
Коли хлопчики пішли в садок, я почала помічати у наших стосунках із чоловіком перші тривожні дзвіночки. Ми чомусь стали менше часу проводити разом і помітно віддалилися. А коли я говорила Олегу, що нам потрібно більше говорити й спілкуватися, що нам обом потрібна емоційна близькість, чоловік виправдовувався навантаженнями на роботі.
Повертатися додому Олег почав значно пізніше, грошей приносив менше. Я не на жарт злякалася. Невже в мого коханого чоловіка – інша жінка?
На жаль, мої побоювання підтвердились. Поки Олег був у душі, у нього задзвонив телефон. Жінка представилася Аліною, чесно розповіла про стосунки з моїм чоловіком. Виявилося, вони разом уже понад рік.
Мені стало дуже прикро й гірко. Ми ж так любили одне одного! Створили сім’ю, дали життя двом новим людям. Обожнюємо наших хлопчиків. Виходить, він зрадив мене і дітей.
Роки минали. Аліну замінила Ірина, потім Катя. Після Каті була Оля, пізніше Валерія. Всі ці імена я дізнавалася то від знайомих, то випадково побачивши в телефоні чоловіка. Терпіла через дітей. Хотіла, щоб наші хлопчики росли у повній родині.
З роками прийшло розуміння, що Олег просто така людина. Не може він жити спокійно з однією жінкою. Йому потрібна різноманітність. Не може він стримувати себе та зберігати вірність. Я не можу сказати, що мій чоловік – погана людина. Він намагався і справді дуже хотів створити сім’ю. Чомусь тягне його в гречку, і нічого він поробити не може.
Коли наші хлопчики виросли і роз’їхалися будувати своє власне життя, у мене не було більше причини терпіти. Ми з Денисом роками жили як сусіди, а не партнери, які люблять одне одного. Стали зовсім чужими. І нічого від колишніх почуттів не лишилося. Із розлученням вирішили не затягувати. Без зайвої драми поділили все нажите майно навпіл. І попрощалися.
Він пішов жити до чергової подружки, на 10 років молодшої за мене, здається, її звали Наталя. Мені вже було абсолютно байдуже.
І я почала звикати до свого скромного самотнього життя. Сини не хотіли мене засмучувати і про батька не говорили. Але спілкувалися із ним. Знаю, що колишній чоловік намагався брати участь у житті Жені й Міші. Як міг, так і помагав хлопчикам. Це мене тішило. Більше мені від нього нічого не треба було.
Спочатку мені було складно. Я не звикла жити у порожній квартирі. Але потихеньку почала наповнювати своє життя новими знайомствами та різними захопленнями. Наново вивчала себе. Пробувала нове та наповнювала свої дні різноманітністю.
І ось минуло майже 13 років. Два тижні тому – чую дзвінок у двері, на порозі стоїть мій колишній чоловік. Роки змінили Олега не на краще. Запитав, чи можна зайти. Впустила. Я зробила нам чай. Відчувалася дика незручність. Я зовсім не готова була ось так спонтанно зустріти колишнього чоловіка без попередження. За чашкою чаю він почав розповідати про своє життя.
Ходив він від однієї жінки до іншої. А щастя не знайшов. Здоров’я також підвело Олега. Мені здавалося, що він постарів не на дванадцять років, а на всі тридцять. Дуже вже погано виглядав. Стабільності у житті не було ніякої. Постійно брався за різні підробітки. Не міг довго протриматись на одному місці. І став зовсім нещасним.
Просив вибачення. Благав впустити його, пробачити і почати наше життя заново, з чистої сторінки.
І я не знаю що робити. Я рада, що перемогла, що прийшов проситися він. Але всі ці дванадцять років він жодного разу не поцікавився, як у мене справи. Але, на жаль, розумію, що таки почуття до колишнього чоловіка залишилися. Нікого іншого я покохати так і не змогла.
Зараз Олегу потрібна допомога. Може, варто забути про минуле і пробачити? Він же батько моїх синів. Та й не чужа людина, зрештою. І він вже інший – по очам видно.
Олегу я поки що не дала відповіді. Думаю. Намагаюся вирішити, як вчинити правильно. І не знаю.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.