Я чомусь погодилася виплачувати батькові гроші, які він на мене витратив до мого повноліття.
Я тут подумала, а з якого переляку я взагалі кому щось повинна виплачувати? Годувати мене – була обов’язок батька. А ось вони всім сімейством жили в моїй квартирі 8 років абсолютно безкоштовно.
Якщо навіть зробити їм знижку, і позначити певну суму на місяць за оренду трикімнатної квартири у місті, то за вісім років це вийде велика сума.
Віднімемо звідти мій міфічний борг, то вийде що повинен мені вже татко, і повинен чимало. А якщо додати туди ще й пенсію втрати годувальника, що він отримував за мене всі ці роки, то сума виходить ого-го.
Вчора батько в черговий раз прийшов за грошима. Склавши пальці однієї руки в дулю, я другою рукою простягнула йому свій листочок з розрахунками зі словами:
– Я теж вмію рахувати, краще пізно, ніж ніколи. Там все розписано. Вважала за краще б виплату одноразово, але готова надати розстрочку, всього під 5% річних, як родичу.
– Не чекав я від тебе такого, – сказав батько, розвернувся і пішов.
І п’ятнадцяти хвилин не минуло, як мені подзвонила бабуся. Знаючи, що нічого приємного я точно не почую, я просто не стала відповідати. Увечері до мене прийшла ціла делегація: бабуся, батько і мачуха. Бабуся просто увірвалася повз мене в квартиру і почала кричати:
– Я так і знала, що ти виростеш такою же невдячною, якою була твоя мати. Мало того, квартиру батькові не відписала, як повинна була, власну сім’ю з будинку вигнала, ще й у тебе язик повернувся з рідних людей гроші вимагати? Я тебе зараз навчу розуму, навчу старших поважати.
Бабуся накинулася на мене з кулаками. Мачуха її підбадьорювала, а батько стояв мовчки і дивився на те, що відбувається. Я закричала і спробувала відбитися, але куди мені проти центнера живої ваги. На мої крики вискочив сусід, дядько Петя. Він відтягнув від мене мою бабку і виштовхав її з квартири зі словами:
– Я зараз поліцію викличу. І так дівчині життя не давали, залиште її вже в спокої.
Я вмивалася у ванній, мене всю трясло від нервів і образи. У чому я перед нею винна? У тому, що їй не подобалася моя мама? А я то тут до чого? Я – точно така ж її внучка, як і дитина мачухи. Хоча, я впевнена, бабуся вважає інакше.
Вмиваючись і подякувавши дядю Петю, я закрила за ним двері і лягла на ліжко. В голову полізли уривки спогадів з далекого дитинства:
…мама качає мене на гойдалках, щасливий тато її обіймає, я голосно сміюся…
…тато з винуватим обличчям каже: «Увечері приїде моя мати.» Мамина посмішка відразу зникає…
…ми сидимо на кухні, п’ємо чай. Бабуся з нами за столом. «Женіть дитини з кухні, спочатку їдять дорослі. Зовсім ти, сину, сім’ю свою розпустив»…
Просто дивно, як бабуся примудрилася пронести свою ненависть до моєї мами через все своє життя. Як вона взагалі живе з такою злістю в душі? Коли люблячий, турботливий тато перетворився на байдужого батька? Я не буду такою, як вони.
Я їх прощаю. Нехай вони живуть щасливо. Якщо, звичайно, зможуть вилізти з виру заздрості, злоби. Господи, нехай у них все буде добре.
Те, що я їх пробачила, не означає що я буду намагатися налагодити з ними відносини. Навпаки, я викреслю цих людей зі свого життя. У мене більше немає сім’ї. По суті, для мене нічого не зміниться – моя сім’я перестала існувати тоді, коли не стало моєї мами.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
