Я лише через багато років виявила неприємні особливості свого шлюбу з чоловіком, на 15 років старшим за мене. Спочатку ця різниця мене навіть тішила.
Поруч із досвідченим та дорослим чоловіком я відчувала себе маленькою дівчинкою, яку завжди готові захистити. Володимир був справжнім чоловіком мрії: уважний, дбайливий та галантний.
А ще мені імпонувало те, що він уже, на відміну від моїх однолітків, досяг високого та стабільного заробітку. Все те, чого молоді хлопці тільки прагнули, було вже у Володимира. Йому залишалося тільки знайти люблячу дружину і побудувати разом міцну родину.
Закохана у свого зрілого обранця, я швидко вискочила заміж, впевнена в тому, що зірвала куш.
І ось минуло 15 років. Зараз я почуваю себе у розквіті сил. Я подорослішала і стала впевненою у собі самостійною жінкою. А ось чоловік уже почав старіти. Особливо це помітно на фоні молодих чоловіків.
За спиною у нас почалися уїдливі перешіптування: «Це її тато чи дідусь? Дивно, що така молода з таким старим. Мабуть, вискочила за багатого.»
Усі ці домисли мені чути неприємно. Особливо з огляду на те, що я сама працюю і непогано заробляю. Ще одним сумним бонусом стала відсутність у нас з Володимиром дітей. Не вдається їх народити з чоловіком. Я не хочу йти від Володимира, але уже хочеться відчути себе матір’ю. І що робити?
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
