Вихідні пройшли плідно: прала, прасувала, готувала, прибирала. Ну, по справедливості сказати, не всі вихідні, а тільки частину.
Та й робила я це все в задоволення, бо для себе. І порядок мій порушують протягом тижня зараз тільки пухнаті вихованці, шерсть за собою підбирати не бажають.
– Так надоїло відпочивати, – говорить в черзі в магазині приятелька Маринка, – мало того, що у вихідні робиш те, що в будні не встигаєш, так ще й всі домочадці під ногами плутаються. Цьому вранці кашу, тому в обід суп, борщ він не хоче, а ввечері б щось посмачніше, а не звичайну картоплю. Віриш, на роботу в понеділок поспішаю з радістю.
Вірю. Сама так жила, коли була одружена і було двоє маленьких дітей.
І вдома, і на роботі. Тому як ми – «хранительки домашнього вогнища», на нас затишок, борщ, пироги, чисті шкарпетки, сяючі сковорідки і ще багато чого.
І думка ця в головах деяких співгромадян і навіть подруг по нещастю вкоренилася настільки глибоко, що іноді трапляються і перекоси. Наприклад, як в історія з моєю однокласницею.
– Сонечко, приготуй що-небудь смачненьке! – цю фразу з ласкавим загляданням в очі в одну з субот почула 26-ти річна Аліса.
Ігор і Аліса не одружені, зустрічаються півроку і близько двох місяців тому Аліса вперше залишилася у Ігоря з ночівлею. Всі ми люди дорослі, сподіваюся, не ханжі і все правильно розуміємо.
– У Ігоря своя невелика квартирка-студія, – розповідає Аліса, – про те, щоб з’їжджатися, жити разом і одружитися, між нами і мови не було. Звичайно, плани будували, у відпустку разом поїхати збиралися влітку, в гості разом ходили, проводили час, але про щось більше не згадували.
Алісі звичайно хочеться сім’ю, чоловіка, дітей, але в перспективі. Не зараз. Ну час таке нині. Дівчата в 18 років під вінець не поспішають (якщо з головою дружать).
Ось і у моєї подруги на першому місці поки була кар’єра, тим більше, що її батьки вклалися в непогану освіту, вона лінгвіст-перекладач, перспективи райдужні, за 3 роки роботи вже і за кордоном побувала неодноразово, і на своє житло гроші відкладає.
Почула фразу про щось смачненьке, – продовжує Аліса, – я сама подумала: а чому б ні? Продукти в холодильнику були, вирішила піцу зварганити. Покликала Ігоря, разом же веселіше робити.
-Ні, – сказав Ігор, – я готувати не вмію, не люблю, та й мама весь час цим сама займалася. Як зараз? Ну щось мама передає, щось готове купую або замовляю. Ти готуй, раз почала, а я телевізор подивлюсь.
Алісу трохи покоробило дана заява, але раз почала ..
– А через тиждень, – згадує дівчина, – зустрічаємося в суботу під вечір. Ігор просить мене заїхати до нього за чимось важливим. Піднялися в квартиру на 15 хвилин, а в квартирі повний розгардіяш: в раковині посуду гора, немов тиждень не мив за собою навіть чашку, у ванній на підлозі речей купа, сміття скрізь.
– Ну так, – не зніяковів Ігор, – у мене весь тиждень часу не було, запустив побут. Та й терпіти не можу всім цим займатися. Давай ти мені допоможеш, а потім ми в кіно сходимо, або в клуб?
– Допоможи! – обурюється Аліса, – У мене вихідний, він мене запросив ввечері в кіно, а замість цього, пропонував мені взяти участь у прибиранні, миття посуду і прання його речей.
Аліса ввічливо, але твердо пояснила Ігорю, що у неї на вільний вечір були дещо інші плани і попросила молоду людину, запрошуючи її в наступний раз, розраховувати саме на те, що вони будуть проводити дозвілля, а не розгрібати побутові завали. На цьому дівчина викликала таксі і поїхала.
– Правильно, – винесла вердикт мама, якій Аліса все розповіла. – Ви не одружені, чи не живете разом, ти не домробітниця. Чоловік в принципі повинен сам прати свої шкарпетки, а тут спритний який знайшовся.
У неділю Ігор приїхав до Аліси миритися, підніс букет квітів. На деякий час в парі настала тиша і благодать. Мити посуд, готувати і прибирати в квартирі більше не просив.
– Я після цього всього там залишалася кілька разів, – усміхається Аліса, – не завжди був порядок, але я робила вигляд, що не бачу посуду в раковині і інших неприємностей. Розмова про готування виник ще раз, коли Ігорю борщу захотілося, але я запропонувала сходити в кафе.
А тиждень тому дівчину біля її будинку зустріла незнайома жінка середніх років. Аліса якраз поверталася з подругами з спортивного клубу.
– Я Анастасія Романівна, – представилася жінка, – я мама Ігоря. І прийшла в очі тобі подивитися.
Аліса навіть здивувалася: ось так знайомство з мамою, а Анастасія Романівна палала праведним гнівом:
– І скільки це триватиме? Скільки я ще буду їздити до сина прибирати, прати, готувати? Такий бардак в квартирі розвели? Ти ж дівчина, ви зустрічаєтеся, невже посуд важко вимити?
– А чому я повинна мити посуд Ігоря, – Аліса почала приходити до тями після несподіваного наскоку мами Ігоря, – я там не живу. І потім, а ви навіщо це робите, він же цілком дорослий і не інвалід?
– Мало чи що не живеш, – Анастасія Романівна її ніби й не чула, – ти дівчина. Прийшла в гості до хлопця, бачиш – брудно? Прибери! Руки не відваляться. Ти ж там буваєш, що ти за господиня така, ні приготувати, ні попрати, ні прибрати. Він мужик, він не зобов’язаний, але ти-то, ти…
Слухати її далі Аліса не стала, під дружний регіт подруг, вона просто пішла. Чи треба говорити, що після цієї зустрічі Аліса перестала зустрічатися з Ігорем, змінила номер телефону і в нещасливій квартирі не була жодного разу.
– Це треба, – дивується вона, – навіть не знаю, хто оригінальніше, мама або син. Він не вважає за потрібне нічого робити по дому. А вона виховала побутового інваліда, та ще й обурюється, чому його дівчина ніяк не звільнить її саму від святої обов’язки обслуговувати сина!
Ось так, а ви говорите. А може не права Аліса? Ну погарячкувала Анастасія Романівна, може настрій був поганий. Та й що такого? Ось прямо важко було Алісі у Ігоря прибирати, прати, борщ варити? Вона ж дівчина, якщо що!
Фото ілюстративне з вільних джерел.
