fbpx
життєві історії
І сидить, і сидить, і натякає, і натякає, що з нами їй би було краще, ніж з гонористим зятем. Але вибачте, дорога мамо чоловіка, але я прекрасно розумію вашого зятя і на це не піду. Ми і родина сестри мого чоловіка живемо в одному місті, і нам довелося забрати з Харківщини маму чоловіка. Оселилася вона у них

Отстаннім часом свекруха з ранку до ночі сидить у нас вдома і все натякає, що з нами їй жилося краще, ніж з гонористим зятем. Справа в тому, що ми і родина сестри мого чоловіка живемо в одному місті, і нам довелося забрати з Харківщини маму чоловіка. Оселилася вона у них, бо там більше місця.

Але час свекруха постійно проводить у нас.

Сьогодні мама знову приїхала в гості, вона взагалі щось зачастила останнім часом із візитами. Ми з чоловіком окремо від батьків живемо уже третій рік. Але тепер частиною життя стали візити Марини Олександрівни.

Прийде – і сидить, і сидить, і натякає, і натякає, що з нами їй би було краще, ніж з гонористим зятем. Але вибачте, дорога мамо чоловіка, але я прекрасно розумію вашого зятя і на це не піду.

Я прекрасно розумію, що свекруха так і норовить переїхати до нас жити, адже вдома у зовиці господарює зять. Коли марина Олександрівна зрозуміла, що зять її вказівки не слухатиме, відразу почала регулярно приїжджати до нас в гості.

Свекруха вважає, що ми поспішили розписатися. Вона все ще думає, що я не гідна бути дружиною її хлопчика. Справа в тому, що я із села. А з Андрієм познайомилася, коли переїхала до міста вчитися.

Я не знаю, що таке розкіш, але й ніколи не претендувала на житлоплощу Андрія. Він має квартиру, яку свекруха переписала на сина кілька років тому. Чоловік вирішив, що впорається сам: поки поживе зі мною на орендованій квартирі, а мамину нерухомість запропонував здавати в оренду. Так і зробили.

Тільки Ніна Валеріївна все одно підозрює мене у якихось махінаціях. Мовляв, сина її я не люблю і лише через житло прив’язалася. Андрій – хороша і терпляча людина, але навіть він не згоден зі своєю мамою. І коли Марина Олександрівна приходить нас життю повчити і торкається теми квартири, вона щиро вірить, що мені від чоловіка тільки міська прописка потрібна.

Одружилися ми, треба скзати, всупереч волі моєї свекрухи. А коли в нас народилася дочка і постало питання прописки, свекруха тільки примовляла, що онучка у неї все забере. Звичайно, Марина Олександрівна Сашу не прописала ні у себе в квартирі, ні в квартирі чоловіка. Я особливо не засмутилася, це було очевидно.

Мій чоловік їй нічого не міг відповісти, не хотів псувати взаємини з мамою і зі мною не хотів сперечатися. А я, виходить, була без підтримки. Коли настав час приватизації, свекруха переписала квартиру на свою молодшу дочку, а Андрію нічого не дісталося. Добре, що він виріс якимось чином самостійним чоловіком і може зараз подбати про себе та нас.

Ну а тепер ту квартиру довелося їй залишити і піти тимчасово жити до дочки.

Ми ось-ось купимо власну квартиру, бо довго збирали на неї спільними зусиллями, ну а свекруха тулиться у двокімнатній квартирі з дочкою та зятем.

А сама дедалі частіше приходить до нас. Наче за останні місяці мене полюбила. Приходить, отже, щосуботи і розповідає, як її зять господарює. А нічого, що то його квартира? А ми допомогти нічим не можемо. бо у нас орендована однушка. Їй залишається лише жалітися і періодично нас учити життю, наче зараз це наголовніше…

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.