Мені 23 роки. Живу під Києвом з батьками та молодшою сестричкою. Я ще не заміжня, дітей немає. Вивчилася, а тепер влаштувалася на хорошу роботу, яку дуже люблю.
Я отримую досить хорошу зарплату, навіть за столичними мірками, але я зарплати своєї не бачу. Адже мені потрібно «допомагати» з кредитом батькові, купувати поїсти на сім’ю, одягати сестричку. От і все. Чому ж я просто не зберу речі і не преїду від них? Відповідь очевидна – вони без мене не зможуть, особливо мала.
Куди діваються їхні зарплати? У них є ще однин кредит і кредитні карти, які самі себе не погасять. Я розумію, що зараз в мені грає мій егоїзм, але гроші мені дістаються дійсно дуже не легко. Я працюю перекладачем на різних конференціях вдень, а вночі сиджу над студентськими роботами.
Поки я віддаю все зароблене батькам, моє майбутнє йде коту під хвіст.
Я просто не можу накопичити на власне житло, кудись поїхати відпочити. Все – на родину і залишки на одяг, бо мені треба пристойно виглядати. мати презентабельний вигляд.
А не дати їм грошей чя не можу, це все ж таки батьки, вони говорять: ми тобі все дали, тепер ди нам повинна допомогти.
А мене так все це вже допекло. Підтримки чекати не доводиться, подружкам це не цікаво, хлопця немає.
Самотність мене затискає з усіх боків. До речі, про чоловіків. Якось я дійсно закохалася, але мене зрадили. Він одного разу приїхав до мене і просто сказав: «Я скоро стану татом». Виявилося, що його колишня дівчина при надії, вони зустрічалися у мене за спиною.
І тепер у мене недовіра до всіх чоловіків.
Я вже довго сама і навівть не припускаю, що когось ще зможу полюбити.
Не знаю, що буде зі мною далі. Батьків не цікавить моє майбутнє, я для них – мішок з грошима.
А я відчуваю себе свічкою, яка ось-ось зітліє до кінця…
Автор: Ксенія
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
