fbpx

І тепер тітка Люда вимагає, аби їй відписали долю, мала би совість! Така вже дивна людина. У моїх дідуся та бабусі аж четверо дітей та дві квартири. Мій тато Петро – друга дитина, другий син. Хоча я вважаю його першим, бо старший син усиновлений моїм дідом та бабусею. От і вважайте я, мама, тато, бабуся, дві сестри тата і їхні діти – всі разом. Квартира хоч і 4-кімнатна, все одно важко жити таким натовпом. Треба сказати, що коли я була ще маленькою, цю квартиру поділили на мене, старшу татову сестру та її дочку

І тепер тітка Люда вимагає, аби їй відписали долю, мала би совість! Така вже дивна людина. Та про все спочатку розповім і дуже прошу вас дати адекватні поради.

У моїх дідуся та бабусі аж четверо дітей та дві квартири. Мій тато Петро – друга дитина, другий син. Хоча я вважаю його першим, бо старший син усиновлений моїм дідом та бабусею. Він нібито перший, бо дідусь і бабуся довго не мали власних діток, усиновили дядька Тараса, потім народилися мій тато та його 2 сестри.

Коли старший син одружився, дідусь із бабусею подарували трикімнатну квартиру для його родини. А другу квартиру залишили решті дітей.

Так вийшло, що я з батьками переїхали жити до них, бо там, де ми тоді мешкали, не було зручно жити. От і вважайте я, мама, тато, бабуся, дві сестри тата і їхні діти – всі разом. Квартира хоч і 4-кімнатна, все одно важко жити таким натовпом.

Треба сказати, що коли я була ще маленькою, цю квартиру поділили на мене, старшу татову сестру та її дочку.

Минули роки, і зараз на мене нападають татові сестри, вимагаючи відписати на старшу тітку Людмилу частку. Я відмовилася. Так вони на мене прямо жорстко почали насідати, маніпулювати почуттям провини, обов’язку і таким подібним. Ображати навіть почали. Я до них добре ставилася весь цей час, але напевно я припиню з ними стосунки.

За їхніми словами, я маю відписати частку тітці Людмилі, бо це квартира їхніх батьків, вона належить їм, а батько мій від своєї частки відмовився на користь старшої сестри. Я потрапила в приватизацію тільки тому що була маленька, тобто по-їхньому я до квартири взагалі не маю ніякого відношення, і маю батьківську квартиру, яку мені мої потім залишать.

Моя мама каже, що вони обіцяли поділитися, тож дали частку. Тато каже, що сама бабуся сказала, що частка мені залишиться у спадок від них.

Я ж взагалі планувала цю частку поки що залишити і не чіпати, нехай вони там живуть. Думала, якщо вони захочуть продати квартиру, то мені третину віддадуть і все на тому. Хоча я також хочу купити своє житло і мені не вистачає на початковий внесок.

Адже ця квартира батьків, і вони там живуть. Я з батьками не хочу жити, бо я вже доросла і мені треба будувати своє життя.

Тато у мене добрий і м’який за характером, і його сестра, ця тітка Людмила, його обробляє, як їй треба, я це бачу. Він мені дійсно говорив колись, мовляв, відмовся, дочко. Але я сказала – ні.

Але кілька днів тому сестри насіли на тата і він з ними теж дав їм відсіч, встав на мій бік

А я щиро кажучи, не знаю, що й робити. Тітка Люда мені сказала, що все рівно відбере частку у мене, або вони її у мене куплять за копійки. На душі важко, бо тата шкода, тіток я своїх любила наче, і тут так сильно в них розчарувалася. Жалію їх наче, а розум каже не віддавати нічого.

Підкажіть, як позбутися цієї жалості до них? Начебто тітка Людмила одна з донькою, погано ходить. Хоча зараз дочка вийшла заміж і живуть у цій квартирі з мамою та чоловіком. Та апетит їхній на мою долю не зменшується.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, авторське.

You cannot copy content of this page