fbpx

І це Київ. Цей снігопад, який на кілька днів повністю зупинив столицю великої європейської (на жаль лише географічно) країни, став для мене останньою краплею. Я наважилася. Знайти нерухомість на півдні Іспанії не склало труднощів

Я натиснула кнопку відкриття замку на панелі домофона біля дверей під’їзду і штовхнула двері плечем. Але двері прочинилися буквально на сантиметр і далі не пішли. Я натиснула, відвоювавши ще сантиметр простору. З висоти приблизно метр усередину під’їзду почали падати груди снігу.

Все зрозуміло. Снігу зовні намело близько метра і ніхто нічого не розчистив. А двері відчиняються назовні. Старий фонд, центр міста, жодних сходинок-парапетів. Відчинив двері – і ти вже на тротуарі.

Сніг падав усю ніч, вранці за чашкою кави, переглядаючи новини я дізналася про транспортний колапс у місті, але ніяк не думала, що це торкнеться мене особисто – мені й їхати то нікуди не потрібно, я працюю за сто метрів від будинку, в якому живу, у туристичній агенції – перейти через дорогу і повернути за ріг. Але це виявилося недосяжним. “Місія нездійсненна” – снігопад.

І це Київ.

Цей весняний снігопад, який на кілька днів повністю зупинив столицю великої європейської (на жаль лише географічно) країни, став для мене останньою краплею.

Я наважилася. Мене й раніше цікавила ця тема, мабуть несвідомо я давно була готова поїхати. Сама, без дітей, щоправда, і без особливих накопичень теж. Але велика двокімнатна квартира у центрі столиці теж чогось коштувала.

Я ніяк не могла наважитися. Начебто і робота престижна і перспективна, наша турфірма процвітала ще минулого року, незважаючи на аж ніяк не найдешевші пропозиції, але місяці складалися в роки, життя проходило. У ньому з’являлися чоловіки, але ніхто з них не зміг або не захотів подарувати справжнє почуття.

Я підсвідомо помітила, що не живу, а проживаю, чекаю час від відпустки до відпустки, що справжнє життя там, у сонячній країні Сервантеса та Магеллана, Пікассо та Далі. Завдяки своїй роботі я завжди мала відкриту візу та можливість проводити два тижні відпустки саме там.

Моя мама теж постійно вмовляла мене зважитися поїхати. «Ти ж закінчила іняз! Знаєш іспанську та англійську!» – постійно говорила мені вона.

На що я резонно відповідала: “Там усі знають іспанську та англійську, це не професія там, це професія тут! Чим я там займатимуся? На яку роботу влаштуюся?”

Але цей сніг позаминулої весни став останньою краплею, що переповнила склянку терпіння, до країв наповнену не стільки природними катаклізмами, скільки діяннями численних випускників «дорожнього інституту», яких повно в нашій країні.

Знайти нерухомість на півдні Іспанії не склало труднощів. Коштів, виручених від продажу квартири в Києві, з лишком вистачило на купівлю таунхауса в Малазі, неподалік моря.

Отримання посвідки на проживання за наявності власного житла – проста формальність. Але головне, я без проблем знайшла роботу – люди, які володіють іспанською, англійською та українською, виявилися дуже затребуваними тут, хоча я була вже морально готова до довгих пошуків роботи в країні, охопленій кризою. Я, до речі, вже давно помітила – те, що вони називають кризою, у нас називається роками небувалого процвітання.

А ще – сьогодні ввечері я вечеряю з Роберто у ресторанчику на березі моря. Він мій колега по роботі. Я не знаю, до чого приведуть наші стосунки, але чекаю від життя лише прекрасного!

Дуже переживаю за рідних в Києві і щомиті готова їх прийняти, але вони поки що зробили вибір залишатися в Україні.

прередрук без посилання на ibilingua.com.

Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.com.

You cannot copy content of this page