Поки сиділа у дочки з онуками, син привів в мій будинок невістку. Ось так на пенсії я лишилася без свого кутка. Скрізь тільки – прислугою.
Хочу поділитися своєю проблемою, хоча б просто поскаржитися, щоб хтось вислухав мене, може якусть пораду отримати.
Мені 58 років, є двоє дітей: старша дочка, їй 33 роки, живе в Києві з трьома моїми внуками, і син – йому 27 років, недавно одружився. Я їх дуже люблю, але все одно вважаю їх егоїстами, які мною користуються. Але ж я вже не дівчинка, я старію, я втомлююся. А мене вони ні в що не ставлять.
Вийшла заміж я ще в 80-х. Батько моїх дітей – хороша людина, хоча це було до певного часу. Здавалося, що ми жили з ним душа в душу, як тут грім серед ясного неба: чоловік знайшов собі іншу. Півроку він мені брехав, причому сам мучився: живе зі мною і дітьми, а душею вже у розлучниці. Сильно я переживала це розлучення, особливо шкода було дітей. Синові тоді 5 років було, смикав батька за джинси і плакав: «Тату, не йди, я буду хороший!». Чоловік сам переживав, але вибрав все ж іншу жінку. Зате залишив нам свою двокімнатну квартиру і аліменти регулярно платив. Ми іноді з ним спілкуємося по соцмережах про дітей, але він щасливий зі своєю другою сім’єю, я його не смикаю зайвий раз.
Мабуть, я так переживала за дітей, що повністю приділяла весь час їм, та й капризи їх виконувала. Дочка хоче в гуртки ходити: я у всьому потураю, вожу, оплачую, а вона міняє один гурток на інший. Красиві сукні їй потрібні – будь ласка, а на випускний – кращу ніж у всіх, хоч і захмарно дорогу.
Синові потрібна техніка, шмотки, мопед – ну звичайно, синку, маєш! Крутилася на двох роботах, ворушила колишнього чоловіка, щоб в складчину було, але все – дітям! Дочка захотіла вчитися в столиці – кредит взяла, виплачувала. А вона кинула інститут і вискочила заміж, народила трьох дітей, зате чоловік – зі столиці! Навчаться навіщо?
Але чоловік у неї виявився великим ледарем, ніде працювати не хотів, жили на гроші батьків чоловіка, хоча і ті вже волали – та скільки можна годувати вас, дармоїдів?! Третій онук народився, коли я тільки вийшла на пенсію, та дочка заявила: мамо, приїжджай, допоможи нам з дітьми, а ми обидва на роботу вийдемо.
Я квартиру залишила на сина і бігом у Київ. Чесно кажучи – я шалено втомлювалася не стільки від онуків, скільки від дочки і зятя. Спочатку вони були якось вдячні мені за допомогу, а потім зробили з мене покоївку і гувернантку, та ще й: не так годуєш, не так гуляєш з дітьми, не так сидиш, не так подаєш! Я вже стала смикатися від їх постійного крику, тому подумала – навіщо мені це треба? І поїхала додому.
А там син уже привів невістку! Я тільки перед від’їздом дізналася, що він офіційно одружився, хоча вони вже два роки разом. Сказав, що звичайне весілля гуляти не хотіли, тому що у них своє на це бачення з нареченою: відмітити з друзями на турбазі з шашликами «без старих». Тому і не попереджав і «від справ мене не хотів відривати».
Новину про те, що я їду додому, синок сприйняв якось прикро, ще й по телефону з сестрою посварився. Я приїхала додому, і побачила, що тепер в моєму будинку господарює невістка. Начебто ми з нею і не лаємося, але вона все робить по-своєму і зі мною не вважається. Якщо приберу будинок – прекрасно, а якщо вже переставлю не так їх звичну обстановку, то відчуваю від невістки негативний настрій, і син потім все мені виказує.
Ось так я опинилася на роздоріжжі: ніби як житло є, але відчуваю себе в ньому прислугою. У доньки теж до мене таке ж відношення, навіть гірше, в Київ точно більше не поїду. Подітися нікуди, сина вигнати теж не варіант – шалено боюся самотності, але з невісткою мені складно.
Дзвонила своїй сестрі в далеке місто, вона мені: «Вижени з дому молодих!». Їй простіше сказати – у неї всі дружно живуть, чоловік поруч. А мені як? Дуже важко на душі і не бачу ніякого виходу. Погано мені живеться з рідними дітьми.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
