Їх було двоє – він і вона. Вони десь знайшли один одного і жили тепер одним життям, десь смішним, десь солоним, словом, звичайнісіньким життям двох звичайнісіньких щасливих. Вони були щасливі тому, що були вдвох, а це набагато краще, ніж бути по одному.
Він носив її на руках, запалював на небі зірки ночами, будував будинок, щоб їй було, де жити. І всі казали: “Ще б як його не любити, адже він ідеал! З таким легко бути щасливою!”
А вони слухали всіх і посміхалися і не говорили нікому, що ідеалом Його зробила Вона: Він не міг бути іншим, бо був поруч із Нею. Це було їхньою маленькою таємницею.
Вона чекала на нього, зустрічала і проводжала, зігрівала їхній будинок, щоб Йому там було тепло та затишно. І всі казали: “Ще б! Як її не носити на руках, адже вона створена для сім’ї. Не дивно, що він такий щасливий!”
А вони тільки сміялися і не говорили нікому, що Вона створена для сім’ї тільки з Ним, і тільки йому може бути добре в її домі. То був їхній маленький секрет.
Він ішов, спотикався, падав, розчаровувався та втомлювався. І всі казали: «Навіщо Він Їй, такий змучений, адже довкола стільки сильних та впевнених».
Але ніхто не знав, що сильнішого за нього немає нікого на світі, адже вони були разом, а значить, і сильніші за всіх. Це було її таємницею.
І вона перев’язувала Його, не спала ночами, сумувала і плакала. І всі казали: «Що він у ній знайшов, адже у неї зморшки та сині кола під очима. Адже що йому вартує вибрати молоду та гарну?» Але ніхто не знав, що Вона була найкрасивішою у світі. Хіба хтось може зрівнятися за красою з тією, яку люблять? Але це було Його таємницею.
Вони все жили, любили та були щасливими. І всі дивувалися: “Як можна не приїстися один одному за такий термін? Невже не хочеться чогось нового?”
А вони нічого так і не сказали. Просто їх було лише двоє, а всіх було багато, але всі були по одному, адже інакше ні про що б не питали. Це не було їхньою таємницею, це було те, чого не поясниш, та й не треба.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
