fbpx

І ви знаєте, таки мені той зефір став поперек горла. Сьогодні мала таку неприємну ситуацію в магазині, що вирішила з вами поділитися. Які в нас таки люди, чи то заздрісні, чи що. Так, може я і не “модель”, але мені так добре, на зиму багато людей набирає лишнього і я не виключення. Побачила я на прилавку в крамничці свіжий зефір, а в кишені лише двадцятка завалялася. Ось я й попросила продавчиню зважити мені два. І мусіла ж поруч та Марійка стояти і таке ляпнути

І ви знаєте, таки мені той зефір став поперек горла…

Сьогодні мала таку неприємну ситуацію в магазині, що вирішила з вами поділитися. Які в нас таки люди, чи то заздрісні, чи що.

Я живу з чоловіком в селі. Виховали двох дітей. Софія наша вивчилася на юриста і працює в одній компанії, вийшла заміж, а син ще холостякує, хоч і має дівчину. Син ніби й живе з нами, але весь час десь в мандрах, як не в дівчини, то десь з друзями.

Відразу ж вам скажу, що я схильна до повноти. Ну нічого я з цим зробити не можу. А особливо я “росту” в холодну пору року, коли мало рухаюся, більше їм, що приховувати.

Ну люблю я і булочку з’їсти і цукерку.

Чоловік трохи бурчить, бо я ще не в тому віці, щоб себе так запускати, але все відкладаю спорт “до понеділка”.

І ось сьогодні я бігла від своєї подруги, а по дорозі ступило до сільської крамнички. Сьогодні завезли до продавчині Ірини свіжий товар, але в кишені в мене була лише двадцятка.

Зайшовши в приміщення побачила, що біля прилавка стоять дві жіночки, одна недалеко від мене живе, а друга трішки дальше.

– Йой, Галю! Я тебе б не впізнала! Та ти, як той колобок закотилася до магазину.

Мене трохи її слова обурили, але я вирішила промовчати. Але продовження не забарилося.

Я побачила, що на прилавку в ящичку лежав зефір, а я його дуже люблю.

Витягнула я цю двадцятку і кажу продавчині: “Зважте мені два. Мабуть, на ці гроші якраз буде”.

А Марійка збоку стоїть і каже: “Галю, та де два, бери один, подивись на себе”.

Я і тут промовчала.

Ірина поклала на ваги два зефірчика і каже мені: “З вас 13,50 грн”.

“Ой, Іринко, та давайте ще один, щоб до двадцятки дотягнути”.

“Ну ти диви, яка вона! Я їй кажу один брати, а вона аж три важить”

Я відповіла Марійці: “Скільки хочу, стільки й беру. Не ваше діло! Себе пильнуйте!”

Ну чесне слово, вже не витримала. Думаю, ви мене тут зрозумієте.

І ось приходжу я з тими зефірками додому. Зробила собі чаю і вкусила десь два рази – і як не закашляюся. Той зефір таки мені поперек горла став, уявляєте?

І хтось мені ще скаже, що нічого наші жіночки не вміють…

А що ви вважаєте, я б повинна була сказати такій людині, яка заглядає на чужі покупки, і що мені варто їсти і в яких кількостях?

Автор – КАРАМЕЛЬКА

Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

You cannot copy content of this page