– І як мені в такому вигляді на роботу йти?, – запитала Леся чоловік, який стояв спершись на одвірок, і усміхався, як той кіт. – А ти і не ходи! Я вже давно тобі кажу, щоб сиділа дома, а ти все в люди та й в люди. Я що, не зароблю на нас двох? – Леся від почутого лише усміхнулася. Чоловік цей – одна назва. Толку з нього. Роботи постійної немає, житла також. Головне, що його все влаштовує.
***
Леся оглянула шию – слід. Він самий. Миколин відбиток. (Або помилка?)
Микола єхидно посміхався, як кіт, а Леся насмілившись кинула в коханця тапком.
– Як я тепер на роботу піду?! – образилася вона.
Її чоловік глянув на неї скоса і процідив крізь зуби:
-Так не ходи. Звільняйся, дома сиди! Я сам тебе забезпечу.
Леся від слів його відмахнулася: чоловік цей – одна назва, що чоловік. Роботи постійної немає, житла – теж, прагнень до зміни ситуації навколо себе – нуль. Його ж то усе влаштовує.
Її, Лесю, розумницю і красуню, він придбав обманним шляхом: вирядився в брендові речі брата, взяв напрокат його дорогий автомобіль, орендував на годину квартиру в самому центрі міста.
Справив враження на Лесю і все! Красуня впала до його ніг, а коли закохалася – все й розкрилося. Микола безжально інсценував своє банкрутство, мовляв, в рахунок непередбачених боргів, він розпродає нерухомість і транспорт, але через це ж вона не розлюбить його?
І в горі, і в радості ж?
Леся, як порядна жінка, дійсно, піти від чарівного пройдисвіта не змогла.
Тому прихистила в своїй орендованій квартирі улюбленого голодранця і лише зітхала, дивлячись на те, як милий “котиться на дно”: засиджуючи вечорами в питних закладах, з легкістю кидав роботу, шукав нову, кидав і її… Влаштовував Лесі сцени ревнощів на кожному кроці, чіплявся по дрібницях і пив, пив, як вампір, її нерви.
Пішла б, та шкода, звикла до нього. Пропаде ж він без неї.
А останнім часом, Микола зовсім озвірів від ревнощів. Все почалося після того, як зустрів подругу з роботи: побачив він, що прощається з нею симпатичний і очевидно, дуже багатий молодий чоловік, Володимир Андрійович. Володимир Андрійович дійсно був начальником невеликої (татової) фірми, а Леся була у нього секретаркою.
Ясна річ, професія секретарки Миколі не подобалася. Була б прибиральницею або продавчинею, він би так не ревнував.
Але раз секретарка, то, на його думку, логічно що вона знаходиться в тісному взаємозв’язку зі справами свого шефа, носить йому в кабінет каву і фіг знає, чим ще вона в цьому самому кабінеті займається.
Тому ревнивець Микола почав по-дрібному пакостити улюбленій. Щоб та свою роботу втратила і не викликала в ньому неприємних підозр.
Вчора він зламав каблук в її нових туфлях-човниках. Ті йому дуже відвертими здалися. Жінка пішла на роботу в балетках.
Сьогодні – синя пляма на шиї. Може, прислухається і вдома засяде?
Леся роботу свою втрачати не збиралася однозначно. Вона обмотала шию шифоновим шарфиком і мало не розплакалася: адже на вулиці-літо-спека, +40, ну зрозуміло ж що щось приховує!
Кофтинок з високою горловиною у неї не було. Крім однієї волохатої зимової, яку їй бабуся гачком зв’язала.
Тональний крем ситуацію не врятував.
І тоді Лесі попалася на очі величезна, яскраво-червона квітка з атласу, на шнурку, який на шию, як нашийник надівається. (Є такі прикраси.)
Час підтискав і дівчина одягла на шию його. Пишна квітка відмінно приховувала від сторонніх очей покусану шию і Леся посміхнулася.
Ось тільки квітка з жодним звичайним офісним одягом категорично не поєднувалася.
Довелося для дотримання кольору надіти яскраво-червону, в тон, спідничку. Спідничка виявилася бандажною. (Це коли в-обліпку.)
Червоні босоніжки стали завершальним штрихом її нового лука, і дівчина під сильно несхвальний погляд свого бойфренда, пішла на роботу.
Відпустити її в такому вигляді Микола не міг. Він подзвонив своєму другові, який працює в органах і слізно почав просити затримати Лесю під яким-небудь приводом.
Друг виявився доблесним поліцейським. Відмовив.
Тоді Микола помчав на роботу слідом за Лесею.
Він з’явився, коли Леся як-раз сиділа на робочому місці і брала факс.
Сівши на диван для відвідувачів, Микола почав “вартувати” кохану.
– Кидай ту роботу, йдемо додому, – благав він тихенько зі свого кута. – Ти не можеш працювати в такому вигляді!
Леся друкувала лист на прохання начальника і на Миколу уваги не звертала.
-Я працюю через “не можу”! – сухо оповістила вона. – Через тебе між-іншим!
Терпінню її приходив кінець. Вона зрозуміла, що з цією людиною їй потрібно рвати. Той, мало того, що сам котиться на дно, так ще і її за собою тягне! Сьогодні – це на шиї, а завтра що? Чого він домагається – щоб вона кинула свою роботу на догоду йому? Їй не потрібен такий чоловік диктатор.
Микола мовчки свердлив її поглядом. Її безглузда квітка на шиї не давала йому спокою.
– Тоді квітку з шиї зніми. Нехай всі бачать і знають, що у тебе є чоловік!
Леся продовжувала друкувати і Микола зробив останню спробу налякати її:
-Якщо не кинеш свою роботу вмить, то кину тебе я!
Висидівши три хвилини, Микола демонстративно видалив зі свого телефону її номер і пішов.
Леся друкувала, але сльози образи защипали їй очі і дівчина впала на стіл, закривши обличчя руками.
– Вам погано? Леся Миронівна?
Володимир Андрійович допитливо дивився на неї і Леся тут-же схопилася.
– Ні-ні, все добре!
Шеф не зводив очей з її квітки на шиї. Здавалося, він вперше побачив її такою, розгледів у звичайній працівниці красиву жінку.
І саме ця злощасна квітка посприяла цьому.
Словом, через кілька місяців Леся вийшла за Володимира Андрійовича заміж. Весільну сукню вона вибрала собі просту, без вишукувань, прямого крою, зате на її шиї красувалася красива, білосніжна квітка…
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
