Ігор із Катею одружилися кілька років тому. Познайомились на дружній вечірці у спільних друзів. Ігор був приїжджим і тому Катя його раніше не зустрічала. Якось само собою вийшло, що чоловік зголосився її проводити.
Була світла літня ніч, стрекотіли коники, а вони йшли і говорили ні про що. Потім вони випадково зустрілися в магазині і знову розмовляли, наче давні друзі. Обмінялися телефонами, а ввечері Ігор зателефонував та запросив Катю на побачення.
Щоразу він вигадував щось особливе, щоб розважити дівчину. То вони ходили до зоопарку, то каталися на чортовому колесі. А одного разу взагалі стрибнули з парашутом. Ох, і пищала ж тоді Катя. Потім усе якось плавно перетекло у підготовку до весілля. І саме весілля. І жили б вони, як то кажуть, довго і щасливо.
Якби не одне АЛЕ. Ігор був категорично проти дітей. Якось Катя натякнула йому на те, що всі їхні ровесники катають коляски, а в них дітей і в планах немає. На що чоловік відповів: “І не буде!” Жінка від несподіванки розплакалася.
Коли вона спробувала з’ясувати у чоловіка, чому він проти, той просто сказав: “Не хочу, просто не хочу”. Катя дуже сумувала від цього, вона почувала себе нереалізованою і розуміла, що за такого розкладу матір’ю їй не бути. А дуже хотілося.
Якось вона зважилася на відверту розмову з матір’ю. Розповіла їй про свою проблему. На що мати порадила їй потай очікувати на дитинку. А потім уже чоловік нікуди не подінеться, прийме якось.
І Катя зважилася на обман. Заради майбутнього їхньої родини, як вона вважала. Через три місяці, щоби вже напевно, вона розповіла чоловікові про очікування на дитину.
Емоції на його обличчі неможливо було описати. І вони аж ніяк не були щасливими. Він почервонів і вийшов із квартири, грюкнувши дверима.
Додому ночувати Ігор не прийшов. Скільки не дзвонила йому Катя, телефон постійно був вимкнений. Жінка вдосталь наплакавшись вирішила для себе — навіть якщо чоловік і пішов назавжди, вона залишить дитину. Вона потрібна цій дитині.
Минуло три місяці. Від нього так само не було ні слуху, ні духу. Живіт ріс, а з ним зростала туга Катерини за чоловіком.
Вночі вона довго не могла заснути, все згадувала їхнє життя до розмови про дитину. Але ні про що не шкодувала.
Ігор повернувся так само раптово, як і зник. Він пройшов у кімнату, сів на край ліжка біля ніг Каті, що лежить. “Катю, послухай мене, – почав говорити чоловік, – ти, напевно, вважаєш мене найгіршим чоловіком. Швидше за все, ти маєш рацію.
На моїй батьківщині, я мав дівчину. Галя. Ми кохали одне одного. А коли вона чекала на дитину, я був на сьомому небі від щастя. Але щастя було недовгим — поїхавши в лікарню… їх не стало, обох.
Я був на межі розпачу. Запив, потім узяв себе до рук і поїхав сюди. А коли я зустрів тебе, почав потрохи забувати. Ти хотіла дитину, а я згадував все…
Я не зміг би витримати ще однієї втрати, якби і з тобою щось трапилося.
Коли ти розповіла, що чекаєш дитину, я злякався. Я поїхав назад на батьківщину і щодня ходив на цвинтар. Поки Галя не прийшла до мене уві сні і не сказала, що в тебе все буде добре. Точніше у вас.”
Пройшли місяці… Все пройшли успішно, на світ з’явився здоровий хлопчик, якого назвали Ванькою. Батько й мати в ньому душі не чують. А за Галю з Машенькою завжди свічки у церкві ставлять. Не забувають.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
