Ігор не хотів здаватися. Він любими способами втримував мене біля себе. Я його прекрасно розумію, адже таку дружину дуже вигідно мати за своєю спиною, хоча ні, не правильно – перед собою, бо саме я виліплювала з нього того, кого він хотів. І ось минуло вже вісім років, як я вільна, і мені є що вам сказати з цього приводу
Аня Денисова, героїня нашої розповіді, сказала таку фразу:
“У парі одна людина повинна лізти до зірок, а інша – тримати драбину”.
У нашому з Ігорем союзі драбину тримала я. Незважаючи на те, що в момент знайомства у нас були рівні зарплати і рівносильно високі посади, чомусь так відразу завелося, що розумний і талановитий у нас – чоловік, а я – дружина генія. Я тримала драбину, коли чоловік вирішив, що він більше не хоче працювати на роботі і буде шукати себе.
Я тримала цю драбину, коли він відправився в небезпечну подорож, щоб привезти звідти класний відеоматеріал і зняти фільм. Я дала йому грошей на цю подорож. Для нього я шкодувала нічого
Я тримала цю, вже давно розхитану драбину, коли Ігор сам написав дисертацію – сценарій до повнометражного фільму. Дала можливість не працювати і не відволікатися від головного завдання.
Я два роки працювала на двох роботах, щоб ми могли платити за орендовану квартиру і мали що їсти. Тому що у чоловіка не було навіть кишенькових грошей.
В свій вільний час я допомагала йому з “роботою” бо він вважав, що колись таки прорве, і він стане відомий на весь світ, а я, в тому числі, дружиною такого успішного чоловіка.
Одного разу я навіть написала від імені Ігоря повідомлення неймовірно впливовій людині, і він звернув на нього увагу і відповів.
Я дозволила його друзям пару місяців пожити з нами в однокімнатній квартирі, поки вони не знайдуть житло і роботу. Друзі класні, я нічого не маю проти, але вчотирьох в однокімнатній квартирі тісно.
Я жила Ігорем, його проектами і дивними мріями – купити будинок біля моря і зажити там щасливо. (Я ж то все життя мріяла про будинок, але в столиці України, яку обожнювала)
Мені здавалося, що я все роблю правильно. Допомагаю чоловікові самореалізовуватися. Адже саме так і роблять хороші дружини.
У глибині душі я сподівалася, що коли-небудь разом з Ігорем з’явлюся на екранах телевізорів, згодом на червоній доріжці і нас будуть називати: “Легендарний сценарист з дружиною”.
Я щаслива, що таки в один момент зрозуміла, що повинна розлучитись з тою людиною. Я так довго жила надіями, його надіями і мріями, а свої просто відкинула на задній план.
Ігор не хотів здаватися. Він любими способами хотів втримати мене біля себе. Я його прекрасно розумію, адже таку дружину дуже вигідно мати за своєю спиною, хоча ні, не правильно – перед собою, бо саме я виліплювала з нього того, кого він хотів.
З моменту розлучення пройшло вже років вісім. За цей час я два рази зросла на посаді, провчилася у французькій кондитерській школі, відкрила і закрила бізнес, стала блогером, написала книгу, купила дві квартири і дачу в затишній місцині Києва.
Так, я розлучена і мені ніхто не тримає драбину по якій я впевнено йду. Живу без страховки. Сподіваюся, не впаду.
Нехай вам щастить!
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – ohme
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook