fbpx
життєві історії
Ігор прийшов в будинок коханки. Тут все було яскравим, теплим, рідним. Вони зустрічалися вже три роки, і весь цей час він любив її понад життя. Він ревнував, принижувався і, здавалося, не міг дихати без своєї Орисі, а ближче вечора, йдучи додому, Ігор прийняв кардинальне рішення

Ігор не любив свою дружину! Вони прожили разом 20 років. Цілих 20 років життя він бачив Олену щодня вранці, але тільки останній рік його стали дико дратувати її звички. Особливо одна з них: витягати руки і, перебуваючи ще в ліжку, говорити: “Доброго ранку, сонечко! Сьогодні буде прекрасний день”.

Начебто звичайна фраза, але її худі руки, її сонне обличчя викликали в ньому неприязнь.

Перше бажання гострої потреби – розповісти про хворобy. Всім!  Але найважчі моменти Олена пережила наодинці з усвідомленням, і  прийняла тверде рішення мовчати про все. Її життя витікало, і з кожним днем ​​в ній народжувалася мудрість людини, яка вміє споглядати. Вона знаходила усамітнення в маленькій сільській бібліотеці, шлях до якої займав півтори години. І кожен день Олена забиралася в вузький коридор між стелажами, підписаними старим бібліотекарем “Таємниці життя” і знаходила книгу, в якій, здавалося, знайдуться всі відповіді.

Ігор прийшов в будинок коханки. Тут все було яскравим, теплим, рідним. Вони зустрічалися вже три роки, і весь цей час він любив її понад життя. Він ревнував, принижувався і, здавалося, не міг дихати без своєї Орисі.

Сьогодні він прийшов додому, і прийняв тверде рішення: розлучитися. Навіщо мучити всіх трьох, він не любить дружину. А тут він заживе по-новому, щасливо. Він спробував пригадати почуття, які колись відчував до дружини, але не зміг. Йому раптом здалося, що вона так сильно дратувала його з самого першого дня їхнього знайомства. Він витягнув з портмоне фото дружини і, в знак своєї рішучості розлучитися, порвав його на дрібні шматочки.

Вони домовилися зустрітися в ресторані. Там, де шість місяців назад відзначали п’ятнадцятиріччя шлюбу. Оленка приїхала першою. Ігор перед зустріччю заїхав додому, де довго шукав у шафі папери, необхідні для подачі заяви на розлучення. У  нервовому настрої він вивертав нутрощі ящиків і розкидав їх по підлозі. В одному з них лежала темно- синя запечатана папка. Раніше він її не бачив.

Він присів навпочіпки на підлозі і одним рухом зірвав клейку стрічку. Він очікував побачити там що завгодно, навіть фотокомпромат.

Ігор заліз в інтернет, ввів в пошуковик назву діагнозу, і на екрані висвітилася фраза: “Від 6 до 18 місяців”. Ігор глянув на дати: з моменту обстеження пройшло пів року. Що було далі, він пам’ятав погано. Єдина фраза, крутилася в голові: 26-18 місяців”.

Олена прочекала його сорок хвилин. Телефон не відповідав, вона розплатилася за рахунком і вийшла на вулицю. Була чудова осіння погода, сонце не пекло, але зігрівало душу. “Як прекрасне життя, як добре на землі, поруч з сонцем, лісом”. У перший раз за весь час, який вона знає про хворобу, її заповнило почуття жалості до себе. Їй вистачило сил зберігати таємницю, таємницю про свою хворобу від чоловіка, батьків, подруг. Вона намагалася полегшити їм існування, нехай навіть ціною власного зруйнованого життя.

Тим більше від цього життя скоро залишиться тільки спогад. Вона йшла по вулиці і бачила, як радіють очі людей від того, що все попереду, буде зима, а за нею неодмінно весна! Їй не дано більше випробувати подібне почуття. Образа розросталася в ній і вирвалася назовні потоком нескінченних сліз…

Він метався по кімнаті. Вперше в житті він гостро, майже фізично відчув швидкоплинність життя. Він згадував дружину молодою, в той час, коли вони тільки познайомилися і були сповнені надій. А він же любив її тоді. Йому раптом здалося, що цих двадцяти років наче й не було. І все попереду: щастя, молодість, життя…

У ці останні дні Ігор оточив її турботою, був з нею 24 години на добу і переживав небувале щастя. Він боявся, що Олена піде, він готовий був віддати своє життя, аби зберегти її. І якби хтось нагадав йому про те, що місяць тому він ненавидів свою дружину і мріяв розлучитися, він би сказав: “Це був не я”. Ігор бачив, як їй важко прощатися з життям, як Оленка плаче ночами, думаючи, що він спить. Він розумів, немає страшнішого покарання, ніж знати термін своєї… Ігор бачив, як Оленка боролася за життя, чіпляючись за саму божевільну надію.

Кажуть, всі бажання, загадані під Новий рік, виконуються. Мабуть, це правда, тому що в цей же рік він написав: “Стати вільним”. Кожен отримав те, про що, здавалося, мріяв. Він засміявся гучним, істеричним сміхом і порвав листочок з бажанням на дрібні шматочки…

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне – reporters.media

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

facebook