fbpx

Ілонко, ну чого ти? У Руслани ж буде шикарне весілля. Хтозна, чи ми ще колись на таке попадемо. Та й до того ж, її наречений не наш, не українець. Цікаво буде подивитися на його традиції, – все щебетала мені в слухавку подруга. А на моїй душі замість цікавості та радості – смуток. – А кому я там потрібна? Для глузувань? Ти ж прекрасно знаєш, чому я відмовлюся

Ілонко, ну чого ти? У Руслани ж буде шикарне весілля. Хтозна, чи ми ще колись на таке попадемо. Та й до того ж, її наречений не наш, не українець. Цікаво буде подивитися на його традиції, – все щебетала мені в слухавку подруга. А на моїй душі замість цікавості та радості – смуток. – А кому я там потрібна? Для глузувань? Ти ж прекрасно знаєш, чому я відмовлюся.

– Ілоно, ти отримала запрошення від Руслани?

– Отримала… Тільки не піду я на це весілля, – сказала я в слухавку.

– Як не підеш? Вона ж наша подруга, тим більше весілля буде шикарне, все таки за іноземця заміж виходить. У найкращому ресторані будемо гуляти! – сказала Олена.

– Ні, мені нема з ким йти на весілля. Ти ж знаєш, з Дем’яном у мене все. Одна я не піду, Руслана засміє мене, ти ж знаєш її!

– Гаразд, я ввечері буду у тебе. Ми що-небудь придумаємо, – сказала Олена, і поклала слухавку.

З Русланою і Оленою, я дружила давно, ми разом вчилися в коледжі. З Оленою, я продовжую дружбу досі, а от з Русланою, практично не спілкуюся. Дівчина пару років тому виїхала за кордон, і ось зараз, повідомила нам про майбутнє весілля.

Руслана завжди була гордою, навіть зараз, вона запросила нас на весілля зі своїми другими половинками. У мене цієї самої половинки не було, я була одна, і тому вирішила не йти на це весілля, щоб не стати приводом для глузувань подруги.

Олена, заїхала ввечері, як і обіцяла. – Ілона, я все придумала! Знайдемо ми тобі нареченого, або чоловіка. Це вже як ти вирішиш?

– Тобто? Якого ще чоловіка? Що знову придумала?

Оленка, була ще та фантазерка, іноді від її ідей, голова йшла обертом. Дівчина була з тих, хто вважає, що безвихідних ситуацій не буває!

– Я все дізналася! Є такі агентства, де можна взяти чоловіка на прокат! Це те що нам потрібно!

– Ні, я не згодна! Це остання справа, мужика собі замовляти! – розсердилася я.

– Ілоно, не мужика, а чоловіка, хоч і несправжнього! Тобі що головне? Здивувати Руслану, своєю присутністю! Правильно? Ось і вперед! Тим більше я вже телефонувала туди, і про все домовилися!

– Оленко, ну ти в своєму репертуарі! Звідки ти знаєш, кого вони мені пришлють?

– Я замовила красивого, галантного хлопця, на пристойній іномарці. Цього достатньо? Тим більше ти завтра познайомишся з ним. У 19-00 він буде чекати тебе біля кінотеатру. Обговоріть всі деталі, він може зіграти роль люблячого чоловіка або нареченого, це вже як ти захочеш.

– Почекай, а як я впізнаю його? – розгубилася я. – І скільки коштує така послуга?

– Не хвилюйся, не дорого. Він сам впізнає тебе, я відправила в агентство твою світлину. Все, вистачить розпитувань, поїхали наряди на весілля вибирати!

Наступного дня, я пішла на зустріч з “чоловіком на прокат”. Покрутившись трохи біля входу в кінотеатр, я сіла на лавку.

– Добрий вечір, ви Ілона? – запитав мене незнайомий чоловік. – Мене звуть Богдан.

Я оцінююче подивилася на чоловіка і залишилася задоволена. Оленка виявилася права, він дійсно був дуже гарний.

– Ілона, ваша подруга мені все пояснила. Ви не хвилюйтеся, все пройде нормально. Я впораюся з роллю майбутнього чоловіка. Це вам! – Богдан посміхнувся, і простягнув мені красивий букетик.

– Що ви, не потрібно було! – почервоніла я.

– Ілоно, може прогуляємося? Ви мені розкажіть трохи про себе, щоб я був у курсі. Це необхідно для роботи.

– Так звісно!

Ми кілька годин гуляли містом, потім Богдан записав мою адресу, і сказав, що буде чекати мене в суботу, біля мого під’їзду.

Я була під враженням. Чоловік дуже сподобався мені, я не розуміла, навіщо він вибрав собі таку професію.

У суботу, мені зателефонував Богдан. – Ілоно, ти готова? Я буду через 10 хвилин.

– Так, так, вже виходжу.

Побачивши його біля під’їзду, я мало не зомліла. Богдан стояв в дорогому, гарному костюмі, біля такої ж дорогої і красивої іномарки. Він був наскільки красивий, що у мене перехопило подих.

– Доброго ранку, люба! Сідай, будь ласка, ми поспішаємо, – сказав Богдан і посміхнувся. – Ну як виходить у мене?

– Так, прямо талант! – засміялася я.

Весілля у Руслани, і правда було шикарним. Подруга зустріла мене задоволеною посмішкою, але коли побачила мого “чоловіка”, посмішка відразу зникла з її обличчя. Це і зрозуміло, у неї наречений був хоч і іноземець, але в два рази старший за неї, до того ж лисий і товстий.

Я була задоволена собою, адже подруга завжди глузувала з мене, кажучи, що мені важко буде вийти заміж, тому що я занадто скута і проста, немає в мені загадки.

Може Руслана була і права, на сьогодні я хотіла довести їй протилежне, і у мене це вийшло. Богдан, весь день не відходив від мене. Він навіть не дивився на інших дівчат, вся його увага була направлена на мене.

– Ілоно, ну як? Ти задоволена? – прошепотіла Олена.

– Так, Оленко, дякую тобі!

– А як тобі Богдан? Сподобався? – поцікавилася подруга.

– Дуже, але сенс в цьому. Завтра він і не згадає про мене, – зітхнула я. Мені хотілося, щоб сьогоднішній день ніколи не закінчувався.

Подруга посміхнулася загадково, і втекла.

– Ілоно, ти коли-небудь бачила наше нічне місто? – запитав Богдан.

– Ні, не доводилось. Ночами я в основному сплю, – посміхнулася я.

– А дарма! Це непередаване видовище. Хочеш, втечемо звідси, і я покажу тобі цю красу?

– Звісно хочу!

Ми підійшли до молодят, щоб попрощатися.

– Дякую, Руслано! Все було шикарно, ти як завжди на висоті! – промовила я.

– Правда, вам сподобалося?

– Так, чудове весілля! Ми підемо, хочемо з коханою побути удвох, – сказав Богдан, і обійняв мене.

– Ну якщо так, то йдіть, звичайно! Була дуже рада познайомитися з твоїм обранцем! – сказала Руслана, і блиснула на мене недобрим поглядом.

Всю ніч, ми каталися з Богданом по нічному місту. Він розповідав мені багато цікавого, про наше місто. Я дивувалася, звідки у нього скільки знань. Адже судячи з його професії, не скажеш, що він сильно освічений.

Незабаром настав світанок, і Богдан підвіз мене до під’їзду. – Ілоно, був дуже радий нашому знайомству! Ти чудова дівчина.

– Дякую, Богдане. Скільки я тобі винна?

– Нічого не треба, твоя подруга вже розрахувалася.

– Ще раз дякую, і до побачення! – сказала я, і вийшла з автівки.

Вдома я почала ревіти. Мені було прикро, я зрозуміла, що закохалася в хлопця. Незабаром, мені подзвонила Оленка.

– Ну як у тебе, справи? – поцікавилася подруга.

– Гірше бути не може, – важко зітхнула я.

– Так він сподобався тобі?

– Звичайно, сподобався. Як він може не сподобатися? А сенс? Я ж не можу взяти його на все життя, на прокат…

– Гаразд, не кисни. Зараз спимо, а ввечері чекай мене в гості! – сказала Олена, і поклала слухавку.

Увечері пролунав дзвінок у двері. На порозі стояла Олена і Богдан…

– Сюрприз! – закричала подруга і обняла мене. – Знайомся, це мій брат, Богдан, з яким ти ні в яку не хотіла знайомитися. Скільки разів я пропонувала тобі?

– Не зрозуміла, ви розіграли мене? Богдане, ти не працюєш в тому агентстві?

– Так, розіграли! А як з тобою інакше? Ти ж уперта дівчина! Так і будеш нас тримати на порозі? У нас, між іншим, торт є і напій з бульбашками!

– Ну якщо торт… Гаразд, проходьте, – засміялася я.

– Привіт, – посміхнувся Богдан, і обійняв мене.

З Богданом, ми вже одружені 15 років, у нас двоє дітей і дуже дружна і щаслива сім’я. Коли діти задають нам питання “як ми познайомилися”, ми починаємо сміятися. “На весіллі у маминої подруги” – відповідає їм Богдан, підморгуючи мені.

Ось така наша щаслива історія.

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page