fbpx

Іра вже встигла побувати заміжня у свої 25 років. Доньці було 3 роки, коли вона розлучилася і тепер із захопленням насолоджувалася життям. Хороша робота, вдома спокій і тиша без зануди-чоловіка та його матусі, чудова донька

Іра вже встигла побувати заміжня у свої 25 років. Доньці було 3 роки, коли вона розлучилася і тепер із захопленням насолоджувалася життям. Хороша робота, вдома спокій і тиша без зануди-чоловіка та його матусі, чудова донька.

Зарплати вистачало на всі забаганки, вільний час випадав і з подружками погуляти і в театр сходити. Іра могла дозволити найняти няньку за потреби. Загалом і в цілому, все було непогано.

Правда мати зі своїми подружками зітхали — мовляв, знайшла б собі чоловіка, бо якось не по-людськи однієї жити. Іра сміялася і відмахувалася. Їй і так було добре.

Чоловік у неї був для періодичних зустрічей та спільних походів у кафе, а більшого їй поки що не хотілося.

Але, минуло два роки і Іра якось стала почуватись неповно чи що. На роботі всі дівчата одружені, у них якісь свої справи, розмови, жарти.

Подружки теж усі з печатками у паспорті, а вона все одна. Мати все більше зітхала, незаміжня доньки. Подружки косилися й єхидно зітхали, пропонуючи познайомити її хоч із кимось.

І ось, у філії компанії-партнера Іра познайомилася з місцевим співробітником. Він працював системним адміністратором і був досить привабливим і ніяк не підходив на героїв анекдотів і байок про людей цієї професії.

Вони почали зустрічатися, і незабаром Олександр покликав Іру заміж. Дитина його не бентежила — вона її просто ігнорувала, що Іру цілком влаштовувало.

Не сказати, щоб вона дуже закохалася, але нарешті стала як всі і перестала випадати якихось рамок, які її стали здаватися дуже важливими.

За три роки сімейного життя Іра дізналася, що таке чоловік-любить випити, чоловік-безробітний інші.

А ще вона народила йому сина, якого чоловік ігнорує з тією самою впевненістю, що й падчерку.

Нещодавно я зустріла її випадково на ринку. Іра тягла сумки до машини, і я трохи допомогла їй. Потім зайшли до кафе побалакати. Запитала, як живу, відповіла що так само. Ні, заміж не збираюся. Була, дякую, не хочу більше.

Чоловік, так, є. Гарний надійний. Люблю, коли він приходить, а ще більше, коли він іде. Мені дуже затишно одній у своєму будинку, з моїми дітьми, з моїм собакою та моїми тарганами в голові.

Іра зам’ялася, і сказала: «Стривай, але без чоловіка — адже це якось неправильно жити». Я здивувалась і запитала, де це написано?

— Ну, як де всі кажуть, та й статус це підвищує. Ось без чоловіка ніби не жінок зовсім.

— Ну, мені такого ніхто не казав, — я засміялася, — у мене все гаразд. Кожному своє мені здається.

Іра замовкла, помішуючи кавою пластиковою ложечкою.

— Знаєш, — сказала вона нарешті, — я нещаслива у шлюбі. Чоловік ледар, любить випити, працює місяць, потім півроку сидить удома, я тягну всю родину. Діти йому не цікаві.

– Стривай, – здивувалася я, – а навіщо ти з ним таким живеш? Навіщо дитину рік тому народила? Ти ж знала, що він із себе уявляє!

— Ну, я не можу розлучитися. Ким мене тоді рахуватимуть? Це ж друге розлучення буде. І взагалі — який не є, а чоловік. Ну, та з вадами, а в кого їх немає?

Краще такий, ніж жодного. Ти взагалі собі знайти нікого не можеш ось стверджуєш, що тобі й одній добре.

Я хмикнула, і звернула розмову на іншу тему.

Коли я йшла додому, я згадувала іншу Іру: веселу, безтурботну, яка щасливо і весело живе, обожнює свою доньку. А сьогодні я побачила посірілу, замотану, та й що там говорити — стару жінку. Адже їй немає ще тридцяти…

Може якби її так не мучили вийти скоріше заміж знову, хоч би для галочки, бути як усі — вона знайшла б своє щастя, а може залишилася б одна щаслива — не знаю. Я зрозуміла лише одне, вона ніколи не розлучиться з цим.

Адже в її голові чітко залишилась конструкція: краще такий чоловік, ніж жодного. І моє кредо: краще ніяк, замість якось, вона не почує ніколи.

Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.com.

You cannot copy content of this page