Ірина Іванівна може дозволити собі дорогу процедуру в салоні краси, ікру в супермаркеті, і море не в Україні, а своєму сину навіть гривнею не допоможе. З мого боку родичі хоч щось, але зроблять для нашого блага. Мені дуже неприємна ця ситуація. Вважаю, що батьки повинні дітей на ноги поставити. В нас є квартира, але ремонт вони могли б зробити. Як не як, а там буде жити їх син, і майбутні онуки.
У мого цивільного чоловіка дуже заможні батьки, та й інші родичі теж. Вони добре заробляють і ні в чому собі не відмовляють. Купують тільки кращі продукти в дорогих супермаркетах, ходять до косметологів, масажистів та інших подібних фахівців, постійно два рази в рік літають відпочивати, взагалі не життя, а казка.
А я ось росла в простій родині. Тато нас кинув, мама виховувала мене сама. Нещодавно вона пішла з життя і залишила мені у спадок однокімнатну квартиру, правда в старому будинку і зовсім без ремонту нормального. Ось ми з чоловіком і живемо в цій самій квартирі. Звичайно, така обстановка пригнічує, квартира настільки в поганому стані, що вимагає цілковитого ремонту, аж до заміни труб і підлог. Мені немає за що його робити. Я отримую трохи. Добре, що мені належить компенсація через відхід мами. Також мені іноді допомагають далекі родичі.
Ми з самого початку живемо разом. Спершу ми тулилися у його батьків. Але там мені часто робили зауваження, що я мало продуктів додому купую або ще щось не так роблю, не допомагаю. Чоловік мій підтакував батькам і не сперечався. В обличчя мені всі посміхалися, а за спиною говорили, що я погана і нероба.
Я була готова допомагати, але мені ніхто не міг пояснити, що конкретно я повинна робити. А з їжею так взагалі для мене ситуація дивна… Один раз мій чоловік узяв з холодильника сосиски, а його мама зробила йому зауваження і сказала покласти їх на місце. Вона сказала, що так як він їх не купував, нічого брати. Я була здивована від такої скнарості. У нас в сім’ї так не прийнято! Ми завжди всім ділилися… Я ж коли купую хліб додому, не кажу, щоб вони його не їли, і не рахую за ними.
Потім ми переїхали жити до мене. Чоловік взагалі нічим не допомагає. Якісь гроші мені підкидають тітка і дядько. Вони також хочуть купити мені техніку в квартиру. Але чому мій чоловік так безініціативно до всього ставиться?
Ми живемо разом уже шість років. Весілля не плануємо, але це тільки на руку його рідні. Вони навіть не думають допомагати своїй дитині. Склалося враження, що вони раді, що його відправили жити до мене…
А ось мати мого чоловіка постійно просить нас про допомогу. Я то сиджу з її молодшою дитиною, то годую домашніх тварин, поки вона гріється на курортах, а чоловік так взагалі на побігеньках, то привези щось, то відвези кудись.
Його мама взагалі часто їздить на відпочинок, витрачає гроші на себе кохану, а нам не допомагає ні морально, ні матеріально. Її влаштовує такий розклад життя, а мені прикро. Складається враження, що мій чоловік нікому з батьків не потрібен. Вони бачте вважають, діти самі повинні заробляти на життя, та ще батькам допомагати. А як у такому житті молодій сім’ї заробити? Та всім моїм знайомим тільки батьки і допомагають. Подружці – машину купили, інший – ремонт зробили і весілля оплатили, а тут все я…
Я вирішила, що раз нам грошей не дають, то і я зведу спілкування на мінімум, навіщо я тоді буду з чужою дитиною надриватися або за котом прибирати. Але у мого чоловіка дуже дивна мати, оскільки я почала її ігнорувати, вона активно перемкнулася на свого сина. Мій чоловік після роботи біжить до неї на перший поклик. Я втомилася від такого ставлення.
Як би ви поступали на моєму місці?
Фото ілюстративне – mir24.tv
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
