Ірина Іванівна зраділа, коли побачила біля воріт автівку, та з неї вийшла лише невістка. – А де ж Дмитро? – Давайте пройдемо в дім, і я все розповім. – Голос жінки затремтів. – Та не хвилюйтесь, живий-здоровий ваш син, аж занадто. Молодуху собі знайшов, і покинув нас з дітьми. Вже більше тижня дома не ночує. – До міста поїхали вже разом. Першим чином Ірина Іванівна вирішила поговорити з розлучницею.
***
Ірина Іванівна Татарська в суботу чекала дорогих гостей. Вареники, борщ і інші страви урочисто стояли на столі. З обласного центру до неї в село повинні приїхати син з дружиною. Цілий місяць не бачились.
Жінці 75 років. Жінка бадьора, рухлива. Чоловіка не стало п’ять років тому. Дочка, яка проживає в райцентрі, і син звали її до себе. Але мати звикла до сільського життя, та й рідний дім шкода залишати.
Ну нарешті то! До воріт підрулила біленька Лада. Але що це? Вийшла одна невістка. Захопивши сумку, увійшла в огорожу. Господиня поспішила їй назустріч.
– Наталю, доброго дня! А де Дмитро?
– Добридень, Мамо! Давай в будинок зайдемо. Там все розповім, – сказала сумним голосом гостя і попрямувала до високого ганку. Жінки увійшли в будинок.
У кухні Наталя вийняла подарунок для господині – нову кофту, а також продукти. Свекруха посадила її за стіл, стала було пригощати. Але перервалася і тривожно запитала:
– У мене серце не на місці. Наталю, що з Дмитром сталося?
– Так живий-здоровий твій син. Навіть занадто здоровий… Кинув він мене, – сумно промовила невістка.
Мати охнула, очі її округлилися. Похитуючи головою, вона слухала сповідь дружини її сина, який обрав веселе життя і пішов до іншої жінки, молодшої за нього на дванадцять років. Сивина в бороду – біс в ребро. Прямо за народною приказкою трапилася така оказія.
Пів століття нині йому виповнилося, пів життя з дружиною прожили. Старша дочка заміж три місяці тому вийшла. Молодша в шостому класі вчиться. Робота є, слава богу. Трудяться в одній школі: Дмитро – вчитель фізики, Наталя в початкових класах викладає. Живи та радій!
Бувало, звичайно, різне у подружжя. Частенько гордою іноді Наталя себе показувала. А Дмитро гарячий, весь в батька, царство того небесне. Часом дружина візьметься засуджувати знайомих. А Дмитро нервує через це. Ну, у всіх бувають різні дивні речі…
А тут, виявляється, влаштувалася до них в школу в минулому році математичка. Разлучена, двох дочок має. І давай бесіди заводити з Дмитром Петровичем. То про те, як домашні завдання з дочками з фізики краще зробити. То про наукові відкриття.
Та такий ніжний голос у цій Уляни Ігорівни, а очі прямо олійними робляться, коли на Дмитра дивиться. Особливо ласкава з ним, коли з дружиною полаялися. На вчительських вечорах норовить ближче до нього опинитися, щоб на танець запросив. А дружина ревнує. Знову суперечка.
Звинуватив чоловік дружину в нестерпному характері і пішов до Уляни на початку відпустки. Ось вже другий тиждень минає, як він покинув законну дружину.
Вислухала невістку свекруха уважно. Вчинком сина обурилася. Наталю втішила. Пообіцяла допомогти їй повернути чоловіка в сім’ю, коли та його любить і готова пробачити зраду. Зателефонувала синові, той слухавку не взяв.
Ірина Іванівна вирішила діяти. У неділю поїхала з невісткою. На другий день вирушили разом. Наталя працювала в шкільному таборі. Ірина Іванівна сина в кабінеті фізики не застала. Той недавно чергував, тому відпочивав. Мати недолугого сина подалася в учительську.
Увійшла, голосно привіталася. Перед нею сиділо близько десятка педагогинь, ще не у відпустці.
– Хто тут Уляна Ігорівна? – спитала та.
– Я… Що Ви хотіли? – відволіклася від складання звітів симпатична жінка. Татарська зазначила про себе, що розлучниця – блондинка фарбована, на відміну від невістки.
– Я мати Дмитра Петровича. Як вам не соромно?! Чужого чоловіка забрали, сім’ю хочете зруйнувати! На чужому горі щастя не побудуєш, люба!
– Навіщо Ви в школу прийшли? І я Вам не люба! – спалахнула розлучниця.
– Сама не змогла свою сім’ю зберегти, тепер чужу розбиваєш?!! Мабуть не дарма ти самотньою була! – мчала на весь мах Татарська.
Колеги з інтересом прислухалися до діалогу. З-за столу піднялася висока вчителька з владним поглядом. Піднявши застережливо руку, вона відрубала:
– Заспокойтеся, громадянка! У нас тут чимало одиноких жінок. Це не означає, що вони погані. І ми не дозволимо ображати нашу колегу!
– Ну, я знайду на вас управу! – крикнула Татарська. Вона кинулася на перший поверх. Заглянула до директора школи. Висловила їй свою думку про моральне обличчя Уляни Ігорівни. Директриса спробувала її заспокоїти. Сказала, що поважає обох Татарських і Уляну Ігорівну. Обіцяла поговорити і з сином, і з розлучницею.
Телефон сина вперто мовчав. Ірина Іванівна дізналася адресу його коханки і вирушила туди. Син був сам не свій, коли побачив матір. Та викликала його на переговори. Бесіда відбулася в найближчому парку. Спочатку мати відчитала сина за скоєне, не даючи йому вставити слова для виправдання.
Потім Ірина Іванівна змінила тон. Стала з жалем говорити про те, як горює Наталя. А Марічка, дочка молодша, сльозами вся спливла, тільки і повторює: “Як тато міг нас кинути?” Вночі чутно, як вона ридає. Нікуди з дому не виходить.
Марічка, звичайно, засмутилася. Однак бабуся згустила фарби. Занадто багато подружок у дочки. На секцію бадмінтону та продовжувала ходити із задоволенням. В Інтернеті пропадала. Але Ірина Іванівна поставила собі за мету: повернути сина в сім’ю. Її зусилля не повинні пропасти марно.
Розмова з матір’ю змусила сина задуматися. Одного разу Уляна веліла йому зводити її дочок в цирк. Раптово Діма розлютився. Заявив, що у нього своя дочка є, її хто куди зводить? Слово за слово – вийшла суперечка. Захопив свої речі Дмитро і повернувся в свою сім’ю. Старання матері увінчалися успіхом.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
