Ірина після роботи забігла в супермаркет, а після поспішаючи направилась в сторону дому. На вулиці була ще та морозяка. Пройшовши в квартиру, її ніхто не зустрічав, що здивувало дівчину. Володя обкутавшись одіялом тихенько сопів у спальні, і навіть не почув її кроків. Але ще більше розчарування її чекало на засніженому балконі. – Як ти посмів? Забирайся з квартири! Негайно!
***
Вони познайомилися навесні в невеликому ресторанчику. Ірина пообідала і хотіла розрахуватися.
– Вибачте, недостатньо коштів.
– Це якесь непорозуміння… – відповіла вона. Ірина не могла згадати, куди витратила гроші з карти. Вона почала шукати очима в залі знайомих, тут часто обідають її колеги. Офіціант терпляче чекав.
– Дівчино, дозвольте за вас розрахуватися, – пролунав голос з сусіднього столика. Обличчя молодого чоловіка здалося їй знайомим.
– Дякую, але тільки в борг, – відповіла Ірина.
Вона все намагалася згадати, де ж його бачила.
– Ми вчилися в одній школі, тільки ви на три роки раніше мене закінчили. А зараз наші офіси знаходяться на одному поверсі, – він ніби прочитав питання в її очах.
– Вибачте, я дуже розсіяна.
Володя здався їй веселим і розумним хлопцем. Їхні стосунки розвивалися дуже швидко, і вже через місяць він переїхав жити до Ірини. Дівчина була ще не готова до спільного життя, але Володя переконав її, що так вони заощадять на оренді квартири і бензині.
Насправді, заощадив Володя, так як Ірина жила в квартирі, подарованій їй батьками. І продукти, і бензин найчастіше купувала вона.
Але стан закоханості, в якому перебувала Ірина після знайомства з Володимиром, не дозволяв їй тверезо мислити. Яка різниця, хто скільки витрачає грошей на спільне життя, якщо вона любить, любима і щаслива!
Восени захворіла бабуся. Ірина допомагала матері доглядати за нею, додому часто поверталася пізно. Одного разу Володя не втримався:
– Я вже не пам’ятаю, коли ми були близькі! Ти повертаєшся щовечора втомлена і тут же засинаєш.
Ірина спочатку розгубилася, вона не очікувала, що Володя, її Володя, ніжний, добрий, лагідний, може так себе вести. А потім відповіла:
– Але ти ж знаєш, що моя бабуся у важкому стані, я всі вечора після роботи проводжу з нею!
Вона хотіла ще розповісти, що бабуся – найближча для неї людина. Що батьки два роки працювали в Канаді, а вона жила з нею. Але розплакалася і пішла у ванну.
Потім Володя заспокоївся і довго умовляв його пробачити. Того вечора вони помирилися. Володя став знову уважним і турботливим, прибирав у квартирі, чекав пізно ввечері втомлену Ірину з вечерею.
Бабуся пішла з життя через два тижні. Про квартиру Ірина з мамою вирішили подумати пізніше. Але з бабусею жила стара кішка. У неї не було імені, вірніше, її звали Кішка. І ось треба було комусь забирати з спорожнілої квартири Кішку до себе.
– Іринко, ти ж знаєш, що у тата алергія…
– Так, звичайно, я заберу її.
Коли Ірина увійшла в квартиру з котиком, Володя промовчав. З виразу його обличчя можна було прочитати, що він незадоволений. Але Ірина була поглинена своїми думками: про бабусю, як їй буде не вистачати, про Кішку, яка відчувала стрес від переїзду.
Одного разу взимку Ірина повернулася додому раніше звичайного, Володя трохи прихворів і залишився працювати вдома. Дівчина заглянула в кімнату – він дрімав на дивані, вона не стала його турбувати, тихо пішла на кухню.
Котяча миска була порожня, Ірина насипала корм і покликала Кішку. Зазвичай вона бігла на звук гранул що тарахкотять по металевій мисці. Кішка не прийшла.
Ірина заглянула в кімнату, в ванну, в туалет – Кішки ніде не було. Ірина повернулася на кухню, відкрила двері на балкон, Кішка сиділа там – сірий клубочок, всипаний снігом.
Побачивши дівчину, вона вбігла на кухню. Ірина дбайливо взяла її на руки, схопила кухонний рушник, почала витирати мокру холодну шерсть. Кішка загурчала, почала лизати дівчині ніс, щоки, за якими раптом потекли сльози…
Ірина увірвалася в кімнату.
– Ти нормальний?!
Володя сів, кілька секунд дивився на дівчину, зрозумів, що її розлютило.
– Вибирай слова!
– Як ще можна назвати людину, яка в холод викинула бідну тварину на балкон?! А якби вона зістрибнула і втекла? А якщо вона захворіє?
– Вона заважала мені працювати.
– Не бреши! Вона тебе боїться і до тебе не підходить!
– Заспокойся, нічого з твоєю кішкою не трапиться. І взагалі, їй вже пора за господинею.
Ірина і сама не зрозуміла, як так вийшло, але його рука в одну мить опинилася на її щоці…
– Забирайся геть! – Ірина не впізнала свій голос.
Володя раптом заспокоївся.
– Вибач, у мене був важкий день, я не встигаю, терміни за проєктом зриваються…
– Іди.
– Вибач, благаю, я сам не розумію, як так вийшло.
Ірина вийшла з кімнати. Вона сиділа на кухні і чула, як Володя збирає речі, як замовляє таксі. Потім він зайшов на кухню і поклав на стіл ключі. Ірина пила чай. Кішка, дрімала у неї на колінах.
– Як нерозумно, через якусь кішку…
Ірина мовчки продовжувала пити чай, іншою рукою погладжуючи та заспокоюючи Кішку.
Володя вийшов. Перед тим, як грюкнути дверима, пробурчав:
– Ох і не мудра, вибрала кішку!
– Я вибрала себе.
Ірина сиділа в тиші – і згадувала бабусю. “Дівчинка моя, завжди вибирай себе”.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
