Ірина валилася з ніг, на роботі перевірка, а дома з кухні до неї виглянула свекруха. – Так, давай швиденько мий руки, одягай фартуха, і ліпити під моїм керівництвом вареники. Василько ж їх так любить”. – Але ж сьогодні його черга готувати вечерю! – Що? Та як ти смієш? Він же так важко працює! – Пояснювати щось не було сил. Ірина мовчала. Мовчала, поки під серцем не забилось дитя. – Тільки бідні люди на друге йдуть!
***
Ірина ретельно репетирувала “промову”, яку скаже чоловікові і свекрусі.
Досить! Досить їй терпіти! Досить говорити що їй робити і як!
І взагалі, в анекдотах зазвичай тещі приїжджають і живуть довго, командують там, зять каверзи різні вигадує і перемагає хитру тещу, змушуючи її виїхати.
От би Ірині таку кмітливість і сміливість.
Вона дуже любить Василя, але його мама…
Коли вона приїжджає, життя Ірини стає нестерпним.
Василь з мамою підсміюються над Іриною, жартують незрозумілі для неї жарти, говорять на якійсь вигаданій ними мові.
Ірині соромно звичайно, але їй здається, що мама Василя ніби змагається з нею в чомусь, начебто намагається показати Василю, ось мовляв, дивися, я розумніша твоєї дружини.
Ірина зайшла додому в твердій впевненості, що зараз вона все висловить.
В домі пахло випічкою і чимось ще.
-О, Іринка прийшла, – свекруха виглянула з кухні, вся ідеально зачесана, в хусточці з люрексом і в фартусі, давай проходь, мий руки, буду тебе вареники ліпити вчити і минтай зробимо під маринадом. Василя сильно любить і те, і інше.
Ірина хотіла сказати що у неї був важкий день, що вона втомилася, їй теж хочеться відпочити, а не стояти біля плити, вигадуючи тридцять три страви.
Ірина ледве переставляючи ноги пішла перевдягатися.
– А де Вася?
– Василь пішов на тренування, нехай йде. Що йому вештатися тут під ногами. Не чоловіча це справа поратися на кухні.
– Сьогодні була його черга готувати, я коли допізна працюю…
-Що? Василько готує собі їжу? – свекруха закотила очі, – Ірино! Ну як таке можливо? Ну що там він наготує, це ж нонсенс!
Я розумію, що у тебе дві ліві, але не до такої ж міри. Це вже зовсім вище всяких… Переодягайся миттю і марш на кухню.
Це треба ж! Мій син не для того одружився, щоб самому готувати собі їжу! – ще довго обурювалася свекруха.
Вареники у Ірини виходять якісь кособокі, свекруха гмикає, бурчить, називає Ірину безрукою.
Василь приходить з тренування розчервонілий, бадьоренький.
-Іринко, моя господинька! Вареників наліпила! Мамуль привіт!
-На їж що твоя господиня наготувала, – глузливим голосом поставивши на стіл вареники, сказала мати.
-Ммм, смачно, господинька моя!
-Пфф, смачно… Мама ображено стиснула губи.
Коли Ірина носила під серцем Оксанку, Василь був дуже радий.
Мама Василя висловила занепокоєння з приводу як Ірина буде справлятися з малюком.
– Синку, вона ж така недотепа у тебе.
Оксанка з’явилася на світ в термін, маленька, міцна, гарненька.
Свекруха оселилася в їх квартирі.
Вона діставала з ліжечка дівчинку, як тільки Ірина покладе її туди. Змушувала Василя гуляти з нею і Оксанкою вечорами.
Вона намагалася відсунути Ірину на другий план, постійно забиваючи їй в голову, і Васі, та й всім оточуючим, що Ірина недотепа.
Ірина спробувала поскаржитися матері, але та відмахнулася.
-Ірино, не вигадуй, шукаєш проблему там, де її немає.
Мужик в чарку не заглядає, не гуляє, не б’є. Я он скільки від твоєї бабки, своєї свекрухи терпіла, ну. Звикли трохи, що розбігатися.
Від добра добра не шукають. Або хочеш як Варвара? З “синіми тінями” ходити, та ховатися по сусідах?
Оксанка росла. Свекруха продала свою квартиру і купила в сусідньому під’їзді.
Життя Ірини покотилася по накатаній. Мама Василя і приготує прийде, Ірина ж недотепа, і випере і речі по поличках розкладе…
Ірина намагалася поговорити з Василем, але той відмахнувся.
-Іринко, ну що ти вигадуєш, а? Мама ж для нас старається, тебе розвантажує. Тобі тільки залишається користуватися, ну добре тобі, Ірино, ну ти ж все одно не зробиш так, як мама, ти забула? Ти ж недотепа…
І Ірина знову змирилася.
Оксанці дали місце в дитячому саду, Ірина раділа. Але не довго.
Василь ввечері мукаючи і плутаючись, сказав що мама дуже переживає, вона спеціально поїхала з району де прожила все життя ближче до них.
Вона хотіла сама виховувати свою єдину внучку, у мами досвід, мене ж виховала, і взагалі…
Ми всім зобов’язані мамі. Ну що ти, нехай мама сама займається з Оксаною.
І Ірина знову стерпіла.
Оксана росла примхливою, розпещеною, авторитетом вважала тільки бабусю.
На лінійці в перший клас захотіла щоб поруч стояла тільки бабуся, квіти теж ті, які принесла бабуся.
Ірині здалося що свекруха дивиться на неї з усмішкою.
На матір дівчинка вже дивилася зверхньо.
У школі, в середніх класах, почалися проблеми з поведінкою, ось тут бабуся і пішла в сторону, надавши батькам вирішувати проблеми.
– Оксано, а що таке?
-Що?
-Чому на тебе скаржиться вчитель?
-Не знаю, мам. Запитай у неї, вона ж скаржиться, а не я…
Ірина всяко намагалася вплинути на дівчинку, але та тільки фиркала і закатувала очі, а трохи щось не так, тікала до бабусі.
Вася теж намагався вплинути на дочку, але марно…
Одного разу Ірина відчула себе погано.
Жінка відчуває це відразу, та так і є, тест показав дві смужки.
Ну вже тепер я точно не пущу свекруху в своє життя, і з Оксаною налагоджу контакт.
Ірина посмілішала, чудовий стан надав їй впевненості, у неї ніби виросли крила за спиною.
Вася спочатку не повірив, потім схопив Ірину на руки, носився з нею по квартирі і реготав.
-Може хлопчик буде, мрійливо сказав Василь.
У цей вечір Ірина остаточно зрозуміла, що щаслива. Залишалося “порадувати” Оксану.
Ірина вирішила покликати доньку в кафе, і там поговорити з нею. Але дівчинка сама подзвонила матері. Вона верещала, плакала, репетувала в слухавку, обзивалася.
– Як ти могла? Як? Яка дитина в твоєму віці? Ти стара! І ти… ти… недотепа
Ірину всю трясло, вона абияк дісталася до будинку, Оксана втекла до бабусі. Жінка зателефонувала чоловікові.
– Вася…Оксана…, – і Ірина заплакала
-Іринко, зараз додому приїду і поговоримо.
Василь приїхав швидко, довго і нудно пояснював Ірині, що їм і так добре, що Оксана вже виросла і їм можна пожити для себе…
Та й мама теж вже не в тому віці…
-А до чого тут мама? Не зрозуміла Ірина..
-Ну як же, Іринко… На мамі ж все тримається, ти то у мене недотепа.
Ірина мовчки розвернулася і пішла одягатися
-Іринко почекай…
-Мені потрібно побути на самоті, – сказала Ірина.
-А, ну добре. Далеко не йди. Я почекаю тебе, а потім повечеряємо, мама котлетки зробила.
Ірина ходила навколо будинку й стала роздумувати.
Чому вона така… недотепа?
Хіба вона не вміє готувати? Або прати? Дивитися за дитиною? У Ірини завжди приготовлено, чистота і порядок, але вона все недотепа…
Вміє.
Коли вона готує і Вася, і Оксана лопають з задоволенням, подружки хвалять, і тільки свекруха морщить ніс і каже що вона б це зробила по іншому, ну що зробиш, Ірина ж недотепа…
Ірина раптом розуміє чому її подружка, Ніна, так не любить її свекруху, а та відповідно Ніну.
Ніна завжди заступається за Ірину, хвалить її, розповідає як її цінують на роботі. Ірину дійсно цінують на роботі, це дома вона… ніхто …
Як вона дозволила собі стільки років жити амебою?
Як?
Ірина витерла сльози, непомітно вона підійшла до дому Ніни, набрала номер квартири
-Так.
-Ніночка.
-Заходи.
Ірина ревіла, ніби прорвало греблю. Ніна не заспокоювала її, треба було дати подрузі виплакатися.
Від подруги подзвонила Васі, сказала що не прийде ночувати і відключила телефон.
Вранці побачила пропущені від чоловіка, дочки і звичайно свекрухи.
Ірина ходила мовчазна, Василь заглядав їй в очі, був награно веселий, будував плани як вони поїдуть всією сім’єю на море. Це давня мамина мрія, щоб всією сім’єю. Мама обожнює Одесу.
Ірина мовчала.
-Іринко, а навіщо тобі стільки речей? Там тільки й того на пів години. Мені мама сказала…
Ірина глянула на чоловіка.
Адже любила… Не шалено, як в книгах і фільмах, а чистою і світлою любов’ю, як у тих же книгах… Мати наставляла так, один раз і назавжди…
Вигоріло, все розтоптали…
-Мама говорить там нічого страшного, каже навіть краще для тебе, організм омолоджується у жінок, ну я не розумію всіх ваших жіночих штучок, так шо, Іринко, Іванових на шашлик покликали в суботу, чкурнемо?
Де очі були, продовжує думати Ірина. Молоденька була, перший чоловік, перший і єдиний. Мати ще наставляла, дивись, хлопець хороший, відповідальний, поважний. Ні, ніхто не винен, своя голова на плечах повинна бути…
Мабуть права свекруха, недотепа вона і є недотепа…
Іра мовчки зібрала речі, байдуже подивилася на чоловіка, якого любила, буквально недавно, або думала що любить…
-Я йду, Василю. Заяву на розлучення подала. Квартиру доведеться розміняти. Оксана… я думаю вона не піде зі мною, я стара і недотепа, так дитина думає. Що ж сама винна, віддала твоїй мамі всі права на свою дитину…
Василь сидів відкривши рот. Він просто не очікував, та й ніхто не очікував, щоб Іра… його Іринка…
Може вона дізналася про інтрижку з Лілею? Та ну… звідки … А що сталося? Ну не через вагітність же? Так мама сказала там ще горошинка, заберуть і все…
-Мама? – Оксана стояла в дверях, – мам, ти куди.
-Я йду донечко. Ти залишаєшся з бабусею і татом, все як ви мріяли.
І Ірина пішла.
Пожила перший час у Ніни, потім орендувала кімнату.
Свекруха і чоловік обірвали телефон, брала слухавку тільки від дочки, та розповідала що бабуся з татом пересварилися, гаркають один на одного…
Василь зустрів біля роботи Ірину
-Ірино, вибач. Вернись додому. Ну хочеш давай заведемо ще дитину, якщо це так важливо для тебе
-Заводять тарганів, Василю, зійди з дороги…
-Ірино, я прошу тебе, я ж тебе люблю.
-А ти у мами запитав дозволу?
Увечері подзвонила Оксана. Дівчинка плакала
-Мамочко повернися, будь ласка
-Ні дочко, вибач.
-Мама, я тебе люблю, правда.
-А я то як тебе люблю, дівчинка моя. Але і цю дитину я теж люблю…
Ввечері свекруха стояла біля Ірининої роботи.
-Ірино, потрібно поговорити.
-Ні!
Повернись додому. Я теж пройшла через це, і я рада, що моя свекруха не дала мені зробити дурість, я теж хотіла дівчинку.
Але вона мені сказала, що багато народжують тільки неосвічені, люди, які мало чим цікавляться. І я вважаю що вона має рацію! Всю любов я віддала єдиному синові!
-Тому ви вирішили забрати мою дочку? Вона вас теж принижувала і кликала недотепою?
-Іринко! Як ти смієш! Та коли б не я!
-У мене було б щасливе життя і хороша сім’я. Я сама винна що впустила вас. Ви придушили мене своїм авторитетом, а тепер ідіть. Я вже не ваша іграшка…
У Ірини були гості.
Бабуся, у якої Ірина орендувала кімнату, це Нінина свекруха, ось везе ж деяким, вона поїла чаєм заплакану Оксану.
-Мамо!
-Дівчинка моя.
-Я до тебе, не виганяй, вибач мамочко. Бабуся сказала, що я можу залишитися.
-Звичайно, – Ірина з вдячністю подивилася на Лідію Іванівну, – звичайно…
Ірина з Оксаною йдуть парком їм стільки потрібно надолужити, стільки у Ірини нерозтраченої любові. Напевно цілий тиждень вони просили один в одного прощення і тільки й робили що обнімалися і плакали.
-Ну затопили все своїми слізьми – сміялася Ніна, коли прибігла в гості до свекрухи і подруги.
Вона рада за Ірину. Василя шкода звичайно, він хороший, але мамин синочок, можливо подорослішає. Хоча…
Але це не її справа, нехай сам розповідає, якщо треба.
Оксана робить уроки, Ірина з іншого боку столу свою роботу, взяла на дім, гроші потрібні. Думає про майбутній декрет.
Оксана сказала що це буде братик Богданчик.
У двері постукали.
-Заходи, баба Ліда, — в голос відповіли Ірина з Оксаною.
Але це була не баба Ліда.
-Тату?
-Вася?
Вони довго розмовляли, дуже довго.
Через тиждень Ірина з Оксаною з’їжджали, вони пообіцяли обов’язково забігати до баби Ліди, і показати Богданчика коли з’явиться на світ.
Свекруха …
Тут все важко.
Син єдиний, внучку можна сказати виростила. Вона жила їхнім життям.
Невістка поставила умову поміняти замки, мамі в квартирі робити нічого, тільки по дзвінку…
Бачити вона її не хоче. Ще й другого зібралась народжувати. Ну-ну, подивимося як впорається.
– Дві ліві!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
