Я з самого дитинства дружила з сусідкою Іриною. Потім, ми стали однокласницями. Вона не була ні красивою, ні розумною. Тільки дуже доброю і наївною. Ще готувала шикарно. Я до неї додому приходила холодильник вичищати.
Ірина завжди всім намагалася допомогти. За всіх переживала, всіх любила, ні на кого не ображалася. Якщо навіть над нею відверто насміхалися, вона посміхалася у відповідь, а я заступалася за неї.
Потім ми разом вступили до університету на факультет іноземних мов. Там Ірина теж була “синьою панчохою”. Дівчата сміялися над нею і дивувалися, чому я ходжу з нею. На що мені було байдуже. Я б ні на кого її не проміняла.
Була у нас ще староста групи Леся. Вічно красувалася і хвалилася, що, мовляв, у неї хлопець є багатий, що вони одружаться скоро. Ми сміялися над нею. І ось одного разу, моя Ірка приходить до вузу в новому гарному одязі. Ми всі були приємно здивовані. Леся, чомусь, її незлюбила.
Потім Іра прийшла в нових золотих сережках. На всі мої запитання відповідала, що поки не час бути відвертими, потім розповість. Я подумала, що вона знайшла спонсора і якщо не хоче говорити, то добре, її життя.
Леся намагалася висміяти її. Я пересварилася з нею в пух і прах, заступаючись за Ірину. І через два місяці Іра заявляє, що виходить заміж. І не за кого-небудь, за головного виробничого інженера на хімічному заводі. Я коли його побачила… Такий красень, скромний, забезпечений, вихований. Як виявилося, Леся намагалася його зачарувати, але в один з днів побачила його з Ірою разом. Звідти і взялася її неприязнь.
У підсумку, подруга моя щаслива, живе як у Христа за пазухою. Нікого цією історією я не вчу. Просто захотілося поділитися цією життєвою історією.
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – wizerunekkobiety
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
