Ірині було вже сорок вісім років. За плечима у неї – досвід невдалих стосунків, колишній чоловік-невдаха і двоє практично дорослих синів, яким Ірина намагалася всіма силами допомогти. Вона абсолютно не звертала уваги на своє особисте життя, воно вже відбулося і закінчилося, вважала жінка. Яке може бути особисте життя у майже п’ятдесятирічної розлученої пані? Так, це її захід, треба змиритися… Ірина мріяла, що скоро підуть онуки і вона просто трохи змінить рід діяльності, акценти в житті розташуються дещо по-іншому.
Ірина взагалі не дивилася на чоловіків. Вони були або глибоко одружені, або шукали собі супутниць на років двадцять молодших, для гарго провендення часу. А ті, хто за шістдесят, жінку вже зовсім не цікавили. Навіщо їй дідусь, якому скоро треба допомагати вставляти знімну щелепу? Простіше вже самій! Надійніше…
Того літа Ірина особливо і не відпочивала. Подруга запросила її вирватися на тиждень до Франції. Жінка щиро зраділа і прихопила з собою старшого сина. Подорож вдалася на славу. Вперше Ірина справді відпочила душею і набралася сил. Найбільше її захоплювала культура французів. Виявилося, що там чоловіки за шістдесят в дуже хорошій формі, а ровесники Ірини активно шукають можливості познайомитися з нею. І не просто, щоб випити кави абокелих вина, а дійсно – зав’язати взаємини.
– Поглянь на себе! Ти ж красуня! – говорила їй подруга, – Давай ми тебе видамо заміж за якогось француза!
Спочатку Ірина відмовлялася, але потім випадково зустріла Жана-Поля і пропала. Чоловіка симпатична весела українська брюнета підкорила з першого погляду. Він просто не давав їй проходу. Жан-Поль не розумів, як така красуня могла взагалі залишатися самотньою в рідній країні!
Через чотири місяці спілкування жалісливий француз прилетів у Києв і зробив Ірині пропозицію. Жінка думала кілька днів, а потім реально оцінила свої шанси і захотіла бути щасливою. Назад вони летіли вже разом.
Найбільше Жан-Поль переживав, що у Ірини не буде подруг у Франції і їй стане нудно без спілкування. Її подруга жила на іншому кінці країни і не могла часто бувати у них в гостях. Але чоловік не впадав у відчай і почав шукати їй українських знайомих в рідному містечку.
Жан-Поль був ідеальним. Він ніжно дбав про свою дружину, купував їй подарунки, носив каву в ліжко. Але була в ньому одна риса, яка її шалено дратувала. Чоловік постійно намагався їй прислужитися.
Він допомагав їй прибирати квартиру, розвантажував пральну машину, завантажував посудомийку і навіть поривався сам готувати. Ірину подібний стан речей жахливо дратував.
На цьому грунті подружжя періодично сварилися. Жінці було дуже складно переконати свого чоловіка, що для неї домашні справи і приготування їжі приносять величезне задоволення, а коли він в них втручається – це реально дратує.
Я от навпаки дуже ціную, коли мені мій чоловік допомагає. Але всі люди різні, Ірину подібна поведінка страшенно злила і напружувала. Вона часто просила мене поговорити з Жаном-Полем, адже мовний бар’єр між ними в той момент ще існував.
Я завела розмову з Жаном-Полем. Чоловік реально не розумів, чому його дружина приходить в сказ, коли він намагається їй допомогти.
– Вона за все хапається сама! Я намагаюся допомогти, а вона жене мене дивитися телевізор, – здивовано розповідав мені Жан-Поль.
– Так хіба це погано? – тепер уже я входила в сум’яття. – Сиди собі перед екраном, попиваючи винце, і дивись футбол.
– Та не можу я так! У мене тато завжди мамі допомагав. У них всі домашні обов’язки були розподілені на двох. Адже Іра ж теж дуже втомлюється. Їй допомагати треба…
– Вона звикла все своє життя все тягнути сама. Ось тому і інша поведінка для неї новинка, дуже незвична, – спробувала я пояснити позицію подруги.
– Та тепер я це вже зрозумів і не лізу зі своєю допомогою. Але у мене на це усвідомлення пішло два роки…
Якось до Жана-Поля і Ірини в гості прийшли друзі Жана-Поля. Ірина накрила багатий стіл з кількома поетапними змінами блюд. Всю сервіровку вона робила сама, як і подачу страв. При цьому вона встигала ще щось доготовляти і на ходу пробувати.
За її поведінкою з неприхованою цікавістю спостерігав друг дитинства Жана-Поля. Чоловік Ірини навіть і не намагався їй допомагати. Він прекрасно вивчив цей «пунктик» своєї дружини. І ось в кінці вечора його друг Моріс встає і каже:
– Я не очікував від тебе такого! Ти ж виховувався в нормальній сім’ї. Чому зараз ти сприймаєш свою дружину, як прислугу? Я чув, що деякі іноземці навмисно одружуються на українках, щоб ті готували їм і прибирали. Але ж ти був не таким… Я не можу більше на це все дивитися. Нехай ти сидиш, як колода, але я піду і допоможу твоїй дружині.
Після такої словесної тиради друга Жан-Поль просто відкрив рота від подиву. А Моріс дійсно піднявся і пішов на кухню до Іринию Через хвилину він повернувся з нічого не розуміючим виразом обличчя.
– Вона мене виставила! – здивовано промовив він. – Дуже ввічливо, але конкретно.
Жан-Поль тільки посміхнувся і кивнув Морісу.
– Тепер ти розумієш, чому я не намагаюся їй допомогти, – сказав він. – Я не допомагаю дружині із зустріччю гостей, але сніданки для неї сам готую щодня! На мені всі полуденки і закуски. Мені дуже подобається піклуватися про свою прекрасну дружину. Шкода, що вона досі не зрозуміла, що домашні обов’язки просто необхідно розділяти на двох і це нормально! Але сподіваюся, з часом вона багато чого зрозуміє, звикне до іншого і змінить свої звички. – посміхнувся Жан-Поль. – Я делікатно і обережно докладу до цього всіх зусиль!
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
