Мене звати Ірина. Я родом з маленького села, де всі про все знають. Батьки виховували нас з сестрою скромно, але вони прищеплювали нам моральні цінності.
Звичайно, нам не подобалось це у підлітковому віці, і ми трохи бунтували. Ми закривали очі на батьківські поради, вважаючи їх старомодними. Найбільше збунтувалася старша сестра. Це закінчилося незапланованою вагітністю.
У сімнадцять років вона вийшла заміж. Її чоловіку на той час було тридцять років, і він був з сусіднього села, а ще про нього казали, що він не пропускає жодну спідницю. Я їй не заздрила. Їй було важко, чоловіка постійно не було, і Олена не могла уявити, що все її майбутнє буде обертатися лише навколо виховання дітей.
Незважаючи на очікування оточення, їх відносини стабілізувались. Після народження дочки чоловік сестри більше приділяв їй та дитині уваги. Батьки видихнули. Після закінчення школи я поїхала вчитися до обласного центру, і ми з сестрою рідко бачилися. Вона поступово народила трьох дітей, яким я стала хрещеною мамою (Нам сказали, що якщо у всіх дітей буде одна хресна мама, то діти будуть мати щасливу долю). Я любила своїх племінників, але оскільки ми зустрічались дуже рідко, я не мала з ними душевних стосунків.
Я вийшла заміж за свого однокласника Івана, з яким ми залишились жити в області. Незважаючи на взаємне бажання народити дитину, нам це не вдалося. Я плакала не одну ніч, але врешті-решт ми змирились з вироком лікарів. Однак я часто думала погано про свою сестру.
– У Олени вже є троє, зараз вона чекає четверту дитинку, а я не можу мати жодної. Чим я гірша за неї?
Однак, поговоривши з сестрою, я зрозуміла, що виховувати дітей було не так просто, як може здатися.
Старша Гануся була важким підлітком. Наймолодший Михайлик з самого дитинства був хворобливою дитиною, з яким батько не впорався. Він почав випивати лише для того, щоб не дбати про сина. Що ще гірше, сестра Олена почала погано себе почувати. Я підозрювала, що вона хвора.
Я відправила її до лікаря, і огляди показали, що її стан справді важкий. Лікарі сказали готуватися до найгіршого. Я запропонувала сестрі жити з нами. Вона погодилася. Я сама возила її на обстеження. Та більше Олена турбувалась не про себе, а про своїх дітей. Особливо про чотирирічного Михайлика, який вимагав особливого догляду.
Знаючи, що настає її час, вона звернулася до мене із душевним проханням.
– Іринко, ти хрещена мати моїх дітей. Ти знаєш, що це означає? Що ти подбаєш про них, коли мене тут не буде. Старші зможуть впоратися, незабаром вони стануть повнолітніми. Михайлик… – вона зробила паузу. – Він не може обійтися без матері. І я не можу розраховувати на чоловіка! Пообіцяй, що подбаєш про нього?
У кімнаті запанувала тиша. Сльози потекли в мене на очах. Я не могла відмовити у проханні сестри. Я просто обійняла її і кивнула на знак згоди. Сестра пішла три роки тому. Її відхід був для нас болісною втратою.
Щоб знайти дорогу до Михайлика, нам з чоловіком довелося докласти чимало зусиль. Але це дало свої результати. Офіційно ми є батьками двох дітей. Двоє старших залишилися з батьком. Я всіх їх люблю, але тільки тепер я зрозуміла, що виховання дітей – це справді важка праця.
Я також вдячна нашим батькам за те, що вони постійно нагадують нам про те, що означає бути людиною.
Завдяки їхньому вихованню було легше виконати душевне прохання сестри – піклуватися про дітей, коли Бог кличе до себе їх біологічну матір.
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – ohme
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
