Історії української війни, які не увійшли до масового прокату. Всі вони так чи інакше дуже тісно пов’язані з нами:
– історія літньої жінки, яку українські військові вивозили з-під Гостомеля до кузова машини, заповненої тілами цивільних;
– Історія активістів, які зробили купу коктейлів Молотова, щоб бити танки. Їх просто “бахнули”, коли помітили у тепловізорі;
– Історія чоловіка з Ірпеня, який повз добу до порятунку. На відомому мості перед ним із міномета росіяни знищили сім’ю з маленькою дитиною. Власне, від сім’ї залишилися бризки, а він уже шість діб взагалі не може заплющити очі;
– Історія хлопчика з класу мого сина, в чий будинок сьогодні потрапила ракета;
– Історія про білоруські цигарки, які виймають із кишень у полеглих росіян;
Це історії про передчасну старість і минуле майбутнє. Про те, що в тебе тепер завжди тремтітимуть руки, коли ти береш склянку з кавою. Про те, що ти тепер завжди любитимеш або ненавидіти з усім цим попелом всередині. І завжди будеш мовчати про те, що сталося з іншими. З тими, хто тут. Як свого часу твоя бабуся, що пройшла війну.
Вікторія Мацук, журналістака, з Телеграм-каналу “Пригоди білорусів в Києві”
Бережи нас всіх, Боже! Слава Україні і ЗСУ!
Віримо у нашу Перемогу, адже за нами – правда.
