fbpx

Іван часто жартував на людях, кажучи: “Ніно, ти молода бабуся, а я твій чоловік (тобто молодий ще)”. Себе дідусем не хотів називати. Та я не зважала на його слова. А одного разу дочка попросила з дитям посидіти, бо вони в кіно збиралися. Я підійшла до сусідки, щоб та за будинком приглянула, бо Іван часто допізна затримується на роботі. Та коли повернулася, то не повірила своїм вухам. “Твій Іван вчора в будинок іншу жінку приводив!”

Любовні трикутник чи квадрати – невже так можна жити і мовчати? Виявляється, що можна! Познайомилась з Іваном 35 років тому.

Я продавала на міському ринку жіночий одяг, а він був на цей час високопосадовцем. Як він тоді за мною упадав, кроку не давав ступити. Закохався (як він казав) з першого погляду.

Думала, що на все життя. Не буду приховувати, Бог наділив мене красою. Пам’ятаю, ще в школі усі хлопці у класі лише до мене й залицялись.

Дівчат- однокласниць це злило! Подруги не раз жартували: “Ніно, ти надто красива, одягайся скромніше, дивись- усіх хлопців нам відіб’єш”.

Все життя мені не бракувало уваги з боку чоловіків, я бачила і не один раз ловила погляди чоловіків у мою сторону. Завжди вірила в кохання і чекала свого принца на білому коні. І дочекалась!

Іван умів залицятись: великі букети троянд, романтичні вечори в ресторанах, розкішні відпочинки – цим він мене покорив. Був дуже наполегливим: довго не думав і вже за пів року зробив пропозицію руки і серця.

Я теж не вагалась – погодилась стати його дружиною! Життя – неначе в казці. Наш заміський будинок дуже гарний, комфортий – дизайнери добре попрацювали!

Час летить невпинно! Ми щасливі, бо Бог подарував нам трьох діточок! Після одруження я вже на роботу не вийшла. Іван повністю забезпечував нас з діточками.

Тоді ще не знала, як таке життя обернеться проти мене. Та доля зіграла зі мною лихий жарт. У мене є подруга Ксеня, ми з нею разом зі студентських років.

Наші доньки, навіть, в один клас ходять. Ми почали товаришувати сім’ями. Не встигла оглянутись, як відгуляли весілля наших дітей!

Я стала, дякувати Богу, молоденькою бабусею. Іван жартував на людях, кажучи: “Ніно, ти молода бабуся, а я твій чоловік (тобто молодий чоловік)”. Себе дідусем не хотів називати.

Після народження внученьки – вирішила допомогти з вихованням нашій старшій доньці. Приватний будинок ми залишили молодятам, а самі поїхали жити в село – у батьківську хату Івана.

Одного разу (взимку) мені терміново задзвонила донечка з проханням посидіти з дитиною, бо ж вони, молоді, вирішили піти в кіно. Тому попросила, щоб я залишилась з ночівлею.

Дуже зраділа такій пропозиції, адже доглядати малечу мені в радість.

Коли їхала до доньки в місто – попросила сусідку (а ми з нею в дуже гарних відносинах) подивитися за будинком, бо Іван на роботі допізна, може затриматись.

Сусідка Ірина ніколи не відмовляла мені.

Та яка я була схвильована звісткою наступного дня: “Ніно, не хвилюйся лише, – мовила Ірина, – твій Іван вчора ввечері привів до хати чужу жінку, не повіриш – це була та сама – твоя Ксеня!!!

Непорозуміння! Важкість! Смуток! Огорнули мою душу! Подвійна зрaда! Що робити? Куди маю іти? Чи мовчати і далі жити!?

Автор – Успішна Емма (Н)

Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

You cannot copy content of this page