fbpx
життєві історії
Іван чи Володя переступали поріг будинку, мама накривала на стіл, говорила: «Ну що, зятьочку, смачно тебе теща нагодувала?» А мені тоді було лише 16 років. «Майбутнього чоловіка» ніби здувало, і більше я його не бачила. Я знайшла гарну роботу, з’явилися гроші. Але як тільки я заводила промову про те, що хочу орендувати квартиру, мама робила «очі». Моя зарплатна картка була у мами, щоби ввечері не обікрали. Щоранку вона питала, скільки їй для мене зняти на завтра, навіщо і на що? І ось у мами нарешті з’явився реальний зять. Поїхав машиною, яку я йому купила в кредит

Нас у родині двоє дітей, дві дівчини. Так склалося, що я друга і найулюбленіша дитина в сім’ї. Старша сестра Валентина втекла з дому років у п’ятнадцять. Жила окремо, винаймаючи кімнату, потім у 20 років вийшла заміж і поїхала до чоловіка. А ми залишилися жити втрьох: я, мама та бабуся.

Я вродлива дівчина, а тому шанувальники були і є завжди. Завжди, та ненадовго. Щойно Іван чи Володя переступали поріг будинку, мама накривала на стіл, а потім говорила: «Ну що, зятьочку, смачно тебе теща нагодувала?» А мені тоді було лише 16 років. «Майбутнього чоловіка» ніби здувало, і більше я його не бачила.

Під час навчання в університеті, я зустрічалася із різними молодими людьми. Мама не хотіла, щоб я залишалась у них чи в готелі, і наполягала, щоб ми ночували у нас вдома. Мама з бабусею спали в одній кімнаті, а ми намагалися спати в іншій. Незабаром ці чоловіки пропадали, пояснюючи по смс, що не можуть так.

Після університету я знайшла гарну роботу, з’явилися гроші. Але як тільки я заводила промову про те, що хочу орендувати квартиру, мама робила «очі» і виснажувала мене мовчанням. А якось у неї вирвалося: «Ти підеш, і на що ми житимемо?!»

Варіант, що я поїду і допомагатиму на відстані, мама «забанила»: «Ти так тільки кажеш, а сама поїдеш і кинеш нас!» Я не знайшла, що заперечити, бо тоді мені справді хотілося їх кинути їх та бігти подалі. Не бачити хоч би тиждень.

І… я знову залишилася з мамою. Приходити додому мені можна було пізніше 23 годин. У ресторан із подружками? «Дорого, і пізно прийдеш». До речі, моя зарплатна картка була у мами, щоби ввечері не обікрали.

Щоранку вона питала, скільки їй для мене зняти на завтра, навіщо і на що? Сама купувала, що потрібно (тоді вона ходила в аптеку, як у супермаркет) і не вважала за необхідне запитати, чи можна зняти гроші. З моєї карти.

І все ж таки знайшовся чоловік, який відразу сказав: «Ми з’їжджаємо». Тобто, я з’їжджаю від рідних! Я винайняла квартиру, бо заробіток Максима ан той час був майже нульовим, і трохи розтягла нашу з мамою «пуповину». Скільки було сліз, як вона благала винайняти квартиру хоча б поруч! Але я встояла. Моя квартира на іншому кінці міста, і мама досі там ніколи не була: я примудрилася зберегти в таємниці адресу.

Ми, напевно, продовжували б жити з Максимом довго та щасливо, але мама захотіла весілля. Та таке, щоби не гірше, ніж у дочки її сестри. «А за чий рахунок бенкет?» За мій, звісно.

Я оплатила все, і ми голосно та красиво одружилися. А через 6 місяців після весілля розлучилися – просто розійшлися, бо він образився, що я багато працюю, та з’їхав. Поїхав машиною, яку я йому купила в кредит.

Я не була певна, що це кінець. Благала Максима повернутися і вважала сварку нічого не вартою, але мама запевняла, що чекати не варто, — моя подруга надіслала їй фото з інстаграма, де він сидить у моїй машині з якоюсь дівчиною. Мама сама зателефонувала чоловіку і сказала привезти позашляховик або переоформити на себе кредит, а потім твердила про розлучення, доки я не здалася.

Зараз у мене інший чоловік, Микола, з яким я теж справила «багате» весілля. І майже відразу зрозуміла, що не готова жити з цією людиною все життя: він часто випиває і тоді буває досить грубим. Ми сваримося, я періодично збираюся розлучатися, а мама, почувши про це, відразу «викликає швидку». Це триває вже 3 роки.

У розмовах зі мною мама називає Миколу «цапом», з ним же мила та привітна. Раз на місяць я виділяю їй пристойну суму «на життя», і тема грошей начебто закрита. Тепер їй потрібні мої докладні розповіді про те, як пройшов день та «а що там Коля». Я сто разів зарікалася нічим не ділитися, але так виходить, що вона про мене знає все. Та що там, я з мамою відвідую жіночого лікаря!

Останнім часом намагаюся їй не дзвонити, а лише односкладно писати лише у вайбері: «доїхала», «вже вдома». Як тільки ми кудись їдемо машиною, наприклад, на вихідні до Чернігова до моїх свекрів, мама піднімає на вуха всю родину: донечка поїхала, як вони там, як доїдуть… Десь 45 дзвінків протягом дня від неї надходить на мій телефон. Я не шуткую! Було б 86, але 50% уваги перебирає сестра, вона навчилася якось правильно спілкуватися з мамою.

На свій день народження, коли я вкотре зібралася розлучатись, а мама — «вганятися на той світ», сестра подарувала мені тарілку ручної роботи з написом: «Почни робити те, що хочеш ти, а не інші».

Але я не знаю сама, чого хочу, що мені подобається, а що ні. В мені, як і раніше, живе відчуття, що тільки мама знає, як правильно.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!