Чи то ледача Яна у всьому винна, чи Іван такий поганий був, годі й розібрати.
Іван гарно влився в родину Яни. Тещу мамою називав, часто допомагав їм, коли потрібно було. Яна ж до роботи сильно не спішила. – У мене діти. Їм потрібно більше часу приділяти. – Батьки що з однієї, що з другої сторони обурювалися. – Дочко, за що ж ти в старості жити будеш? Ні дня ж не пропрацювала. – А мене діти забезпечувати будуть, – відповідала гордо Яна.
Банальна історія. Був чоловік – і пішов. Розлучення. Та тільки деталі цього розлучення викликають дивні почуття.
Яна дочекалася свого Івана з армії, закінчила університет. Розписалися. Діти з’явилися з різницею в чотири роки. На роботу Яна так після вузу і не влаштувалася.
Вирішила, що займається дітьми. Іван працював, забезпечував сім’ю. Не шикували, але і не бідували. Батьки Яни вийшли на пенсію, допомагали чим могли, але грошей було впритул. На питання матері:
– А хто тебе на пенсії годувати буде? Ти ж її не заробиш?
Яна відповідала:
– Діти будуть допомагати!
– Так, багато ти нам допомагаєш? Іди, хоч трохи попрацюй!
Відповідати було нічого, але все одно Яна була впевнена, що чинить правильно, залишаючись вдома з дітьми на утриманні чоловіка.
Іван займався обробкою квартир. Поступово з’явилися замовники з Києва. Благо, електричка ходить регулярно. Спочатку чоловік став проводити одну-дві ночі за тиждень поза домом. Потім – повертатися тільки на вихідні. Аргумент – так дешевше, і за часом зручніше.
Минуло кілька років. Діти підростали. Старший готувався закінчувати школу.
І одного разу Яна прибігла до батьків – ой-ой, у Івана все дуже погано, його кинули, не заплатили за роботу, а він за матеріали повинен розрахуватися. Сума велика…
Треба розрахуватися, інакше все буде дуже погано. Беремо кредит під заставу квартири. Тільки банк не дасть, якщо діти залишаться прописаними. Зареєструйте їх у себе?
Бабуся з дідом захвилювалися. Кинулися дізнаватися, що й до чого. Добре, не встигли нічого оформити.
Їх зупинили родичі. Бо не стикувалися деяку деталі, наведені дружиною зі слів чоловіка.
Ось що було далі: Яна пригальмувала з випискою дітей. Пішла сама дізнаватися про кредит. Звичайно, їй не давали. Та тільки і чоловікові теж відмовили. Можна було звертатися в інший банк, та Яна не стала.
А через пару тижнів Іван оголосив, що йде. Є у нього інший дім, де його чекають і люблять. І все це, мабуть, було затіяне для того лише, щоб розділити квартиру. Далі – розлучення. Житло у сім’ї єдине, розділити повноцінно не виходить, та ще діти неповнолітні. Пішов Іван ні з чим.
Ось що особисто мене дивує: звичайно, Яна та ще розумниця – сіла з дітьми на шию чоловіка і ніжки звісила. Але ж він віз! Якби ж не подобалося – міг би раніше щось сказати – йди працювати, тим більше що її батьки його підтримали б. Але це не обговорювалося.
А розділ, який не вийшов, був би обманом, який би все одно розкрився. А Іван тещу мамою називав, вони його за сина вважали – як би дивився в очі їм після? А діти, які взагалі батька любили? З ними так за що?
Негарна історія, що не кажи.
PS: Після розлучення Яна вийшла на роботу продавцем. Вища освіта без досвіду роботи не допомогла знайти найкраще місце. Син вступив до університету, за його навчання платять люди похилого віку. Хто буде платити за навчання дочки, коли і вона закінчить школу, поки не ясно.
Ось таке життя у Яни.
Фото ілюстративне – pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
