Іван навіть не приїхав на виписку. Зустрічали нас зі Світланкою лише мої батьки. Відчинивши двері, я зустрілась з його недобрим поглядом. – У всіх моїх друзів дружини, як дружини, синочками своїх татусів ощасливлюють, а ти мені дівку підсунула! – І лише коли Світланці було шість, і в нас з’явився Антон, Іван змінився, і почав вважати себе справжнім батьком
Чому ти так до неї ставишся?, – запитала вона чоловіка.
– Першим має бути хлопчиком, – сказав Іван.
– Головне, щоб на світ з’явився здоровий малюк! – відповіла дружина.
– Навіть не думай прийти додому з дівчинкою! – заявив чоловік.
Дізнавшись про те, що дружина чекає дівчинку, Іван сильно засмутився, почав заглядати в чарку. На роботі думали що це від щастя, але ні… Вона ще не з’явилася на світ, а батько вже її не любив.
На виписці були лише батьки Оксани. Вона плакала. Всі думали – від радості. Але ні… Їй було дуже образливо.
Назвали дівчинку Світланкою. Вдома чекав “веселий” чоловік.
– Ну що, прийшли? Нормальні жінки своїм чоловікам дарують першого синочка, а ти…
Іван не брав участі в її вихованні, ні разу не взяв Світланку на руки. Йому було все одно.
Коли Світланці виповнилося 6 років, Оксана привела на світ сина Антона. Іван хвалився сином, пригощав всіх. Коли питали про дочку, міняв тему, не відповідав або ж казав, що вона його не цікавить.
Кожен раз, бачачи батька, Світлані ставало лячно. Вона здалеку відчувала його холодне ставлення і нелюбов. Коли братик трохи підріс, дівчинка змушена була слідкувати, щоб з ним нічого не сталося.
– Оксано, дитині треба уроки робити, а не дивитися за братиком, – говорила бабуся.
Але Оксана не хотіла бачити гнів чоловіка і нічого не робила.
– Якщо і далі так триватиме, не знаю, що буде, – наполягала бабуся. – В голові не вкладається, як батько може так ненавидіти власну дочку! І все це – через дивну впертість твого чоловічка!
– Мамо! Перестань лізти в наші сімейні справи!
Ця нелюбов від батька передалася Антону. Всю свою провину він перекладав на Світлану, щоб батьки в черговий раз її полаяли.
Так і жили. Світлана мріяла про той день, коли, нарешті, закінчить школу і переїде в інше місто. І більше ніколи не повернеться…
Настав цей день. Їй не купили навіть випускну сукню, мати позичила у сусідки. Вона вчилася на відмінно! А ось Антон – крім трійок і двійок більше нічого не приносив в щоденнику.
Коли Світлана їхала, бабуся дала їй гроші. Вона їхала вступати до університету. Бабуся благословила улюблену внучку.
– Я не маю чим тобі допомогти. Навіть немає грошей, щоб купити тобі нове взуття. Спочатку потрібно було гроші заробити, і тільки потім думати про навчання, – заявила мати.
– Їдь, донечко. Їдь, люба – втрутилася в розмову бабуся. – А ти, Оксано, побійся Бога! Не знаєш, що тебе чекає завтра…
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
