Я думала, що впіймала щастя за хвоста, та, здається, це лише мої фантазії. Іван не такий добрий, як би мені хотілося.
Свого сина Андрійка я привела на світ без чоловіка. Так вийшло… З батьком Андрійка ми зустрічалися більше трьох років. Мені на той час було двадцять п’ять, тому коли я зрозуміла, що при надії, то була впевнена, що хлопець зрадіє і попросить моєї руки. Та вийшло все не так.
Чоловік просто зник, перед тим запропонувавши мені гроші.
Для мене дитя було, як дарунок з небес. Я привела Андрійка на світ для себе і пообіцяла і йому і собі, що зроблю все, щоб він був щасливий.
Хоч я і мала свою квартиру на той час, та переїхала жити до мами. Квартиру я здавала в оренду і на ці гроші жила. Звісно, мама мені дуже допомагала, як фінансово, так і після того, як на світ з’явився Андрійко.
Коли сину виповнився рочок, я вийшла на роботу. Бабуся весь час приділяла онуку. Андрійко ріс чудовим хлопчиком.
А коли йому виповнилось чотири, я познайомилася з Іваном.
Я відразу ж йому розповіла про сина і що завжди він буде в мене на першому місці. Іван мене підтримав і одного дня я познайомила його з сином і мамою.
Іван влився в мою сім’ю і гарно ладнав з Андрійком і це не могло мене не тішити.
Після розписки ми з сином переїхали в його двокімнатну квартиру. Свою я продовжувала здавати в оренду, а гроші мама порекомендувала зберігати – “на всякий випадок”.
Іван гарно ладнав з Андрійком. В себе виділив і облаштував під дитячу вільну кімнату. Вони ходили на риболовлю чи каталися на велосипедах.
Та все змінилося, коли я повідомила Івану, що при надії.
Якось він почав віддаляти мене від сина і знаходив такі аргументи, що не придерешся.
– Я завів Андрійка після садка до бабусі, бо ти погано почуваєшся. Тобі треба більше відпочивати. Щось Андрійко почав кашляти, нехай він у бабусі поживе з тиждень, щоб ти нічого не підчепила.
І таких аргументів віддалити від мене Андрійка було безліч. Все це Іван робив, ніби, як заради мене, але мені це не подобалося.
– А що ти хотіла, у Івана своя дитинка буде, ось він і зачищає територію. Я, звісно, Андрійка люблю, але йому мама потрібна.
Мамині слова раз у раз дзвеніли в моїй голові, але я не знала, як про це говорити з Іваном, бо він він робив задля мого ж блага.
І ось зараз я на сьомому місяці. В неділю ми сіли за обіднім столом, Андрійко був в своїй кімнаті, і Іван підняв тему про те, що після виписки буде краще, якщо Андрійко місяць-другий поживе з бабусею, бо плач дитини йому буде мішати, та й я не справлюся з двома дітками.
– Ти ж розумієш, Андрійко буде ревнувати, захоче уваги, до якої він звик, а тут маленький комочок, до якого всі будуть бігти на перший поклик. Так краще буде, повір, Віро!
І ось я не знаю, як на це реагувати. Невже Іван хоче позбутися таким чином від мого сина?
Що мені робити, якщо це правда?
Забирати двох дітей і бігти до мами, чи нехай Андрійко і справді поживе деякий час з бабусею, так йому буде краще?
Що робити? Я люблю Андрійка, але я заплуталась…
Автор – КАРАМЕЛЬКА
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube”
