Іван після весілля привів мене в квартиру, де він жив зі своєю матір’ю. З першого дня Ганна Дмитрівна дорікала мені, що я прийшла на все готове, хоча батьки “прискладали” хороше придане для дочки. І коли сил так жити вже не було, я попросила Івана піти на орендовану. – Ти спеціально так робиш? Хочеш, щоб він рідну матір покинув? Цього не буде! Так і знай!
Вперше ми зустрілися з Іваном в парку, де я гуляла з подругами. Я з іншого міста приїхала сюди вчитися і жила в гуртожитку.
Іван одразу ж припав мені до душі, стали зустрічатися, а через пів року він зробив мені пропозицію. Я погодилася, хоча при знайомстві з його мамою я зрозуміла, що я їй не сподобалася. Але вирішила, що зможу завоювати її симпатію, особливо коли з’являться діти, адже мій чоловік – єдина її дитина.
Жив Іван з матір’ю у двокімнатній квартирі, куди і привів мене після весілля. Мої батьки купили все необхідне для сімейного життя, навіть меблі нові в нашу кімнату. Але свекруха це не оцінила, дорікала мені кожен день, що я прийшла на все готове. Я вела себе так, що мене не було в чому дорікнути.
Готувала завжди для нас з чоловіком сама, прасувала і прала, навіть взуття його мила і сушила. Мені було важко і прикро, але настав час, коли я не змогла терпіти її образи.
Я запропонувала чоловікові піти на орендовану квартиру або хоча б кімнату в комуналці. Та Іван був категорично проти, і не зважав навіть на те, що я вже чекала малюка, і мені не можна було хвилюватися.
Коли свекруха дізналася, що я хочу переїхати від неї на орендовану квартиру, бурчала, що це я підбиваю її сина, щоб він кинув рідну матір, а своєю дитиною, якої навіть поки немає, я хочу прив’язати Івана до себе.
Я не стрималася і теж висловила все, що накипіло. Тоді чоловік встав на сторону матері, та прикинулася, що їй погано, він викликав швидку, а мені крізь зуби процідив: “Забирайся з нашого дому”. І я поїхала до батьків.
Довго описувати, що я пережила. Чоловік подзвонив, коли моя мама повідомила йому, що у нього народився син, хоча я і забороняла їй це робити. Він сказав, що я сама спровокувала конфлікт в будинку і поки не попрошу вибачення у його мами, про примирення не може бути й мови.
Синові вже п’ять років, батько його жодного разу не бачив, платить аліменти, а недавно одружився. Про це сказала подруга. Я не шкодую, що пішла тоді, я краще буду одна, ніж з такими людьми, як мої колишні свекруха і чоловік.
Ось така у мене історія
Фото ілюстративне – pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
