fbpx

Іван, щоб не бачити свою кохану Анну, пішов до армії. Там і залишився, одружившись на місцевій дівчині. Та волею долі, через тридцять років, вони зустрілися. Іван приїхав в рідно село, і коли побачив карі очі Анни, які вже не були молодими, але все так само світилися від щастя, ледь не знепритомнів, та вдруге втрачати свою любов не хотів. Що Анна, що сам Іван, були вільними – половинки вже були на небесах. – Батьку, благословіть, – тихо промовила Анна!

Іван, щоб не бачити свою кохану Анну, пішов до армії. Там і залишився, одружившись на місцевій дівчині. Та волею долі, через тридцять років, вони зустрілися. Іван приїхав в рідно село, і коли побачив карі очі Анни, які вже не були молодими, але все так само світилися від щастя, ледь не знепритомнів, та вдруге втрачати свою любов не хотів. Що Анна, що сам Іван, були вільними – половинки вже були на небесах. – Батьку, благословіть, – тихо промовила Анна!

Хочу розповісти Вам історію про справжнє кохання, яке ніщо не змогло погасити і зруйнувати.

Жили у великому селі двоє закоханих. Вони дуже любили один одного і мріяли одружитися. Всі дивилися на їх величезну любов і заздрили. І все було б добре, якби не зла доля.

З якихось причин не захотів батько Анни такого зятя і строго заборонив молодим зустрічатися. Як не просили його і діти, і сусіди, і сам хлопець, а батько стояв на своєму.

– Ні, хлопче, не віддам я за тебе свою дочку. І навіть не проси. Не пара ти їй, не гідний її.

Чи не одну ніч проплакала бідна дівчина, але все ж проти волі батька не пішла, тоді такий закон був: поперек волі батька ні в якому разі не йти.

Через деякий час віддали Анну за іншого (як думалося батькові, він буде хорошою партією для його дочки).

А Іван пішов в солдати, щоб не бачити і не зустрічатися з коханою, але вже чужою жінкою. Пізніше, десь на чужині, теж одружився і там залишився життя своє доживати.

Та не забули вони один одного навіть через величезну кількість часу. Уже й не сподівалися на те, що будуть коли-небудь разом, але доля-пустунка, яка спочатку розвела їх, а потім знову звела, вирішила інакше.

Волею випадку зустрілися вони якось знову. І хоча минуло вже трохи, чимало, аж тридцять років, а як побачили один одного, то очей відвести не змогли, так і стояли, як укопані.

Тридцять років – це немало. Колишня кохана вже поховала свого чоловіка, який все життя тільки те й робив, що в чарку заглядав, і Анні з ним не один ківш лиха довелося випити. Та й не помолодшала за ці роки. І Івана життєва дорога не медом була помазана. Теж залишився без дружини, яка подалася у світи.

Тому як зустрілися, так уже й не розлучалися. Не було у них тепер причин для розлуки, тому що старенький батько давно вже свою помилку зрозумів.

Коли побачив на порозі цю немолоду пару, яка схилилася в поклоні перед ним для благословення, то сльози хлинули з очей від смутку і від радості.

А в тому радість була, що доля все-таки дала йому можливість виправити помилку, яку колись зробив.

Довго і щасливо жила пара в рідному селі. Цінували і любили один одного до останнього подиху. Ось що значить справжня любов.

Про таку любов не забувають ніколи, і роками носять її в своєму серці…

Фото ілюстративне – pixabay

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page