Іван таки вмовив мене на другу дитинку, але давши перед тим обіцянку, що стане серйознішим. Я ж повірила. І ось тепер у мене на руках малеча, по подвір’ї бігає Андрійко, але я дальше хвилююсь і за чоловіка. Ось днями мій трішки незграбний Іван взяв парасолю, бо був дощ, а повернувся тільки з ручкою від неї. А в неділю пішов по гриби, назбирав Бог знає що, ще й прийшов без окулярів. І що мені робити? Сил більше цього терпіти не маю
Ой, не чоловік в мене, а ходяча невдача.
З Іваном ми познайомилися ще університетські роки. Ще з першого дня нашого першого побачення хлопчина мене здивував.
Після того. як сором’язливий Іванко нарешті мене запросив на побачення, я чесно кажучи, ні на що не розраховувала.
Ми домовилися зустрітися в парку. Звісно ж я вирішила одягнути сукню з красивим вирізом. Чи то від моєї краси чи то від не уважності, Іван з квітами взяв, зашпортався і впав.
На щастя, хлопець собі нічого не зробив, а ось квіти прийшлось викинути у смітник.
Цей випадок ми перевели на жарт. А Іван, щоб виправитися, добре постарався і так, що зміг завоювати моє серце. Спочатку його невелика неуважність навіть забавляла.
Невдач йому ще додавав поганий зір з самого дитинства. Тож хлопець, як не загубить окуляри, то прийде тільки з однією оправою.
Іван був для мене особливим, а що в ньому такого було?
Найбільше мені припало до душі, що він якісь свої недоліки замінює великою увагою і турботою до мене.
Так ми і зустрічалися довгий час.
Я не звертала уваги на незграбність хлопця. Думала, що все зміниться, коли Іван трішки подорослішає.
Спочатку, як ми одружилися, я навіть пробувала собі внушити, що це невеличкі пригоди, які на свою п’яту точку знаходить Іван навіть на користь нам, адже точно ніколи не буде нудно в стосунках.
Появилась перша дитина, Андрійко, а в мене таке відчуття було, що маю доглядати за двома дітьми.
Бо Іван то щось розлиє, то розіб’є, то загубить. Вже краще самій щось робити ніж чоловіка просити.
Через це в нас і почалися невеликі “бурі”. З одного боку я хотіла, щоб чоловік допомагав, а з іншого боку не хотіла допомоги Івана, бо з його допомоги більше шкоди ніж користі.
Як Андрійко став дорослішим то стало легше.
І неочікувано для мене чоловік почав заводити розмову про другу дитину. Я розуміла, що з вдачею Івана краще про другу дитину і не думати. Та згодом чоловік став наполегливішим, та і я вже почала хвилюватися, щоб часом не пішов до тої, хто йому подарує.
Тому через певний час вмовлянь, дарувань подарунків, я взяла з Івана слово, що чоловік зміниться стане серйознішим і менш незграбним, та й погодилася на другу дитину.
Дев’ять місяців минули успішно, було видно, що Іван намагається мінятися.
В серпні я привела на світ дівчинку. Назвали Оксанка, здорова дитинка.
А Іван пробував стати серйознішим, пробував, пробував та щось не вийшло.
Ось днями мій трішки незграбний чоловік взяв парасолю, бо був дощ, а повернувся тільки з ручкою від парасолі. А в неділю пішов по гриби, назбирав Бог знає що, ще й прийшов без окулярів. І що мені робити? Сил більше цього терпіти не маю.
І так маю глядіти двох дітей, а тут ще Іван як мала дитина.
Як зробити мені мого вже дорослого чоловіка серйознішим?
Автор – “АанГа”
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
