fbpx
життєві історії
Іван то приходив, то знову йшов. Мало того, я навіть після його відходу до іншої жінки, подарувала йому ще двох діточок. Все в нашій сім’ї показувало, що живемо ми в радості та любові. Свекри були на моїй стороні, але й достукатися до “гуляки-сина” – не могли. – Я просто нічого з собою не можу вдіяти!

Щоб не турбувати лишній раз своїх батьків, я нічого їм не розповідала. Іван то приходив, то знову йшов. Мало того, я навіть після його відходу до іншої жінки, подарувала йому ще двох діточок. Все в нашій сім’ї показувало, що живемо ми в радості та любові. Свекри були на моїй стороні, але й достукатися до “гуляки-сина” – не могли. – Я просто нічого з собою не можу вдіяти!

Проблеми з чоловіком у мене почалися, коли ми з ним прожили лише три роки. Ми з’їздили із сином на море. У нас там живуть родичі та повернулися. Я одразу помітила, що мій чоловік став зовсім іншим.

Я одразу ж зрозуміла, що в Івана інша жінка. Я це одразу побачила по очах свого чоловіка. Він боявся дивитися мені у вічі і почав говорити різні небилиці. Адже раніше Іван мені жодного слова поганого не сказав.

– Ти взагалі тут ніхто! Твого тут нічого немає, і звуть тебе ніяк!

Я справді приїхала здалеку. Коли я закінчила школу, я приїхала вчитися до університету у велике місто. Коли я була на останньому курсі, я вийшла заміж за Івана.

Я дуже його любила, і мені здавалося, що він мене дуже любить. Батьки Івана прийняли мене дуже добре. Вони для нас із чоловіком ще до весілля побудували чудовий двоповерховий будинок, купили всі потрібні меблі та побутову техніку. Все було чудово.

А потім я подарувала чоловіку сина. Усі якраз дуже мріяли про спадкоємця. У нас було все гаразд. І коли ми відпочивали із сином на морі, чоловік часто телефонував: питав, як у нас справи, чи все у нас добре.

А потім, коли ми повернулися, чоловік так сильно змінився. Я була впевнена в тому, що в нього є інша жінка.

І справді, це за тиждень підтвердилося. Мої подруги побачили Івана з іншою жінкою. Коли я йому про це сказала, він навіть не став цього заперечувати.

– Олеся – ідеальна жінка! А ти загалом ніхто! Ти залишай тут нашого сина і йди! Я його тобі не віддам! А сама збирай свої манатки та відчалюй!

Я була просто здивована і не знала, що мені робити. Мені навіть поскаржитися не було кому. Засмучувати своїх батьків я не хотіла: адже вони думали, що в мене все гаразд.

Щоправда, свекри одразу ж стали на мій бік. Свекруха намагалася достукатися до Івана. Вона вважала, що її сина просто зачарували.

– Ну, не міг же він почати це робити ось так різко! – говорила мені свекруха.

Адже вона чудово завжди до мене ставилася. Свекруха вважала мене чудовою дружиною, мамою та доброю господинею. Вона дуже любила мене.

Я намагалася стежити за собою, намагалася, щоб у будинку було гарно, тепло та затишно.

Я сама виросла у дуже хорошій сім’ї. Мої батьки завжди чудово ставилися один до одного і дуже любили і мене, і брата, і мою сестру. Мої батьки ніколи не сперечалися.

Іван став просто неосудним. Він думав лише про свою нову любов. Він вимагав, щоб я забрала свої речі та пішла. Він хотів, щоб я залишила йому нашого сина. Але потім з’ясувалося, що коханці Івана наш син не потрібен.

А тут раптом наша дитина занедужала: у сина все було серйозно. Лікарі робили все можливе й не можливе. А в цей момент Івану було не до сина, він був повністю захоплений своєю коханкою. Порятунок нашого сина займалися тільки я, мої батьки та батьки мого чоловіка.

Я все зробила для того, щоб урятувати нашого малюка. Велике дякую моїм свекрам і моїм батькам. Вони теж мені дуже допомагали.

А потім я вдруге носила дитя від Івана. Звичайно ж, свекруха була дуже щасливою, коли на світ з’явилася наша Каринка. А потім, за два роки, я привела на світ ще одного синочка.

Усім своїм виглядом я показувала своїм батькам та знайомим, що у мене все добре. Чоловік розлучився зі своєю дамочкою, але після першої “нової жінки” з’явилася, наступна, потім ще одна і ще одна і так без кінця. А Іван це пояснював так:

– Я просто нічого не можу з собою вдіяти!

Деякі жінки були у його житті зовсім недовго.

І ось коли я привела на світ третю дитину, чоловік пішов на рік із дому. Він усі гроші спускав на свою “нову любов”. Він набрав багато кредитів, вліз у великі борги. Це він так хотів показати своїй новій жінці, який він багатий і крутий.

А я одна виховувала трьох дітей. Звісно, ​​мені допомагали батьки чоловіка. Мої батьки ні про що не здогадувалися.

Я все робила для того, щоб вони вважали, що я живу добре, що у мене немає жодних проблем, що в мене просто чудова сім’я.

А потім чоловік начебто вгамувався. Мабуть, нагулявся. Він почав займатись дітьми.

А потім моїх батьків не стало. А я зрозуміла, що так жити більше не хочу. Мені таке життя стоїть в горлі, і я подала на розлучення.

– Усе! Досить! Я хочу бути щасливою! Я влаштовуватиму своє особисте життя! – Сказала я своєму чоловікові.

А чоловік сказав:

– Діти залишаються зі мною!

А я на це погодилася:

– Забирай дітей собі! Вони не повинні жити в поганих умовах!

Але діти лишилися зі мною, а майно ми поділили. Крім цього, я отримала у спадок від батьків будинок. Я продала його і купила собі інший будинок.

– Давно треба було розлучитися з ним! А ти витратила на Івана найкращі роки свого життя! – кажуть мені мої подруги.

Але я так не вважаю. По-перше, мої батьки жили спокійно і не хвилювалися за мене. По-друге, у шлюбі з Іваном я привела на світ трьох чудових дітей. А якби я розлучилася з Іваном, коли мені було лише 24 роки, то такого б в моєму житті не було.

Я вважаю, що я вчинила правильно та дуже мудро. Я ні про що не шкодую. А зараз мої діти вже дорослі та все чудово розуміють.

Фото ілюстративне