fbpx
життєві історії
Іван-вдівець – найзавидніший наречений в селі. Будь-яка незаміжня молодиця пішла б за нього з радістю! Ну й що, що 37 років і виховує сам сина. Зате який красень, руки золоті, будинок, господарство он які – все є! Та Іван не поспішав. А коли привіз нарешті з міста і показав матері нову невістку з трьома дітьми, Назарівна аж руками сплеснула, впізнавши синову наречену

Іван-вдівець – найзавидніший наречений в селі. Будь-яка незаміжня молодиця пішла б за нього з радістю! Ну й що, що 37 років і виховує сам сина. Зате який красень, руки золоті, будинок, господарство он які – все є! Та Іван не поспішав. А коли привіз нарешті з міста і показав матері нову невістку з трьома дітьми, Назарівна аж руками сплеснула, впізнавши синову наречену…

Іван покохав однокласникцю Стефанію ще в школі. Але дівчина до хлопців була байдужою, Стефі подобалося вчитися, вона мріяла про велике майбутнє і після закінчення з медаллю шкільного навчання вступила до київського університету.

Більше про своє кохання Іван нічого не чув. Але не забув…

Сам вивчився в технікумі, а жити повернувся в рідне село, бо запропонували гарну роботу в їхній місцевій агрофірмі.

У 27 оженився на хорошій дівчині з сусіднього району, їх познайомили спільні друзі.

Тетянка доброю дружиною була, от тільки дітки щось в них не виходили.

Та через три роки Бог все ж послав їм Тарасика. Радості не було меж!

А ще через рік Таня тяжко захворіла і за рік, як кажуть, “згоріла”…

Лишився Іван сам у великому будинку, який купили разом з Тетяною.

Назарівна бачила, як нелегко синові, допомагали йому з батьком, як могли, але найбільше Назарівні хотілося, щоб трапилася синові гарна жінка.

Якось Іван поїхав у відрядження у справах агрофірми аж в столицю: директор доручив укласти кілька угод з замовниками.

Зупинився в невеличкому, але охайному готелі.

Коли жінкана рецепції підняла голову, щоб привітати відвідувача, Іван одразу впізнав ці сині очі… Що снилися йому досі іноді, хоч дружину свою, Тетяну, він по-своєму кохав і гріха перед нею не мав.

Стефанія теж впізнала однокласника.

– Здрастуй, Іване, – привіталася.

Наступного дня ввечері вони гуляли біля Дніпра. Та не самі, а з трьома Стефиними дітьми, старшою донечкою і синами-близнятами.

– Ось так я і залишилася сама.., – розповідала Стефа про своє життя. – Працював-працював далекобійником в тій Литві, а потім приїхав і сказав, що кохання там в нього, що йде від нас. Добре, хоч квартира нам лишилася… Та що я все про себе? А ти як? Що там в селі нашому? Бо я і не була жодного разу, як батьків не стало…

Коли Іван привіз нарешті з міста і показав матері нову невістку з трьома дітьми, Назарівна аж руками сплеснула, впізнавши синову наречену: Стефа!

Оце так поворот долі… Назарівна хотіла, щоб син жінку знайшов, але ж сподівалася, що молодшу і без такого “приданого”.

Та, врешті, що їй? Аби Іванові добре було, аби жили щасливо.

А вони живуть.

І он чи здалося Назарівні, коли син з невісткою й онуками останній раз в гості заходили, чи таки дійсно під просторою сукенкою у худенької Стефи злегка округлився живіт?..

Автор – Альона Мірошниченко.

Спеціально для видання Ibilingua.com.

Передрук заборонено.

Фото ілюстративне, gazeta

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!