Мріяла про щасливе життя з коханою людиною. Думала, що буду мати найкращого чоловіка! Не так сталося, як гадалося.
Та почну зі шкільних років. Була відмінницею, “гризла граніт науки” старанно. А у класі був він (як виявилось потім – кохання всього життя) – Андрій.
Багато дівчат хотіло бути з ним, а він вибрав мене. Дивною була- “крутила носом”… втратила його. Потім студентське життя – наші дороги перетнулися знову: жив Андрій у сусідньому гуртожитку, запропонував зустрічатись – я знову відмовила, бо тоді переживала розлуку з хлопцем. Нових стосунків не хотіла. Так минало життя.
Моя сестра Іванка (ми з нею були однокласницями) дуже хотіла бути колись з Андрієм, але доля не склалась, тому все робила, підмовляла і мене, кажучи: “Андрій не твій хлопець, він тебе не заслуговує, ти варта кращого”.
З роками зрозуміла, чому вона так говорила. Та пізно вже!
Що ж було потім? А потім – весілля у Іванки з Олегом, а мене вона взяла за дружку. Власне тоді я познайомилась з Володею (моїм дружбою). Він був старший на сім років.
Мав досвід з різними дівчатами, а тут я – мрія його життя, яку хотів зробити щасливою! Так, все вірно ви зрозуміли – Володя став моїм чоловіком. Бо тоді ще добре наговорила мені Іванка: “Надю, ви вже рік разом, не вводь чоловіка в літа, йому вже скоро 30. Сам Бог велів вам бути разом! Яка ж ви гарна пара”.
Так я й послухала Іванку. Та серце було не на місті. Десь на підсвідомому рівні думала про Андрія.
Дізналась, що за рік теж одружився, у нього донечка. У мене теж були діти.
Та моє життя з Володею не складалось, постійні “бурі” на побутовому рівні, якісь непорозуміння.
Важко нам жилось. Дійшло до того, що ми зробили паузу у наших стосунках, Володя пішов жити до батьків на ціле літо. Залишив мене з дітьми, кажучи: “Тепер я побачу, Надю, як ти даш собі раду. Ні копійки тобі не дам!”
Та якось вижили – пішла на додаткову роботу – і вижили.
Але у той період, коли ми жили окремо з чоловіком, думала, що це вже все іде до розлучення… Важко було мені…
А тут знову зустріч з ним… з Андрієм – через стільки років ми зустрілись, наші погляди палкі, а обійми – гарячі. На той час Андрій був розлучений. Я подумала, що доля стала доброю до нас – дає шанс.
Ми зустрілись кілька разів – і зрозуміли, що не можемо жити одне без одного.
Потім що, а потім все…
Вторгнення… Дізналась, що Андрій несе службу і повернувся до дружини.
А що я? Я нічого… живу, звикаю до тої думки, що втратила своє щастя.
Так! Володя повернувся до сім’ї, але побутові проблеми, “бурі” не припиняються. А я живу з думкою про іншого, що ще колись зустрінемось і поговоримо! Чому доля дає такі випробування?
“Чи можна нелюба любить?”
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
