Зі мною випадково познайомився чоловік дуже солідного віку. Я навчалася ще в університеті. Людина досить публічна і в якійсь мірі впливова. Ми з ним почали спілкуватися, і в розмові, він не раз відкрито говорив, що я йому подобаюся. Відповідно думала і думаю, що подобаюся, як співрозмовник, але не більше.
Симпатичною дівчиною себе не вважаю, так само, як і талановитою, але вдало працюю в сфері мистецтва і не рідко чую на свою адресу похвали від видатних людей, але моя самооцінка від цього не піднімається. У вільний час ми часто спілкуємося по телефону, іноді зустрічаємося, але я не можу зрозуміти, чого він від мене хоче.
Його часто оточують молоді дівчата, які роблять все, щоб завоювати увагу. Але помічаю, що він до мене ставитися дуже ніжно і по-особливому, довіряє всі свої таємниці. Я з ним теж спілкуюся відверто. Ми створили дивну дружбу і тепер якось важко: без нього важко, з ним теж важко, тому що немає майбутнього.
До нього я жила справжньою, вільною, незалежною, а тепер не можу розібратися і хочу повернутися до колишнього життя. Дуже сильно ревную до інших дівчат, але ніколи цього не показувала, але з гумором підколювала.
Сьогодні на емоціях сказала, що нам варто розійтись. До нього у мене не було жодних стосунків. Він мій перший чоловік. Він одружений. Забирати з сім’ї не збираюся. За два з половиною роки жодного разу у нього нічого не попросила.
Знаю, що це не добре, та мене якимось чином тягне до цієї людини…
Передрук без посилання на ibilingua заборонений!
Фото ілюстративне – zt.20minut
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook