У мене Артемко вчора був, великий вже зовсім, все так розповідає цікаво, міркує. Розумний хлопець такий! Ще тільки в сьомий клас пішов, а вже знає, що піде в залізничний коледж, на машиніста буде вчитися. Слухаю його і не натішуся – хоч би все добре у нього було, адже так душа болить за хлопчиська, без батька росте. За матеріалами
Який молодець! Напевно і уроки сам вчить? Ірина що так і працює цілими днями?
Працює, куди їй подітися? Сина треба піднімати. Зараз тільки до школи зібрати – грошей не напасешся. Вона і балує його звичайно трохи – то телефон новий, то ноутбук купить. Ну і я допомагаю, звичайно, скільки можу – онук то один у мене!
Ну як один? А Влада, внучка?
Влада … Ну і Влада, звичайно. Але вона по-перше, внучка, а по-друге, у Владислави обоє батьків є, вони самі справляються.
Насправді онуків у Ірини Олександрівни двоє – Артем і Владислава. Артем – син дочки Каті. Дівчина рано вийшла заміж і наpoдила теж рано – в 18 років. Наречений попався завидний – забезпечений, люблячий, як тоді здавалося, так доглядав красиво. Мати казала Каті – заміж ще рано, треба довчитися, не поспішай.
Але Катя не послухала, та й хто кого слухає, коли по вуха закоханий. Чи не помічала нічого, за те і поплатилася, через 3 роки чоловік знайшов ще молодше, виставив її за двері своєї квартири. Залишилася Катя з дитиною на руках, без роботи, без освіти.
Тоді довелося ой як складно: маленький син ходить в дитячий сад, постійно хвoріє, Катя працювала бухгалтером, підробляла ще вечорами, вчилася заочно. Добре, що допомогла мати – сиділа з онуком поки той хвoрів, забирала з садка, коли Катя не встигала. Нічого, впоралися.
Зараз Катерина заміжня вдруге, Артем уже зовсім великий, всі бiди залишилися позаду. Ось тільки батько Артема як розлучився з першою дружиною, так ніби і про сина забув – тільки з днем наpoдження вітає, і то коли згадає. Тому і шкода бабусі онука – такий маленький, а стільки вже всього побачив – як не пошкодувати?
Ну а що Владислава то? Приходить до тебе? Теж вже велика напевно, скоро сватати будуть. Як вчиться?
Так, не знаю я, якщо чесно, як вона вчиться, син не розповідає нічого, значить – добре, напевно. Так нормально все у них.
Олег – син Ірини Олександрівни одружився приблизно в той же час, коли катя вийшла заміж, в один рік. У чоловіка все склалося добре – дружина-розумниця, красуня, любить його до божевілля. Їхня донька – Владислава – майже ровесниця Артема, на півроку молодшa.
Якось дивно ти, Ірино, про онуків говориш. Значить, про Артема ти знаєш абсолютно все – як вчиться, куди поступати буде, чим цікавиться, а про внучку і двох слів не скажеш. Щось тут не так… Не посварилася ти з Олегом?
Та ні, що ти. Це здається тобі. Хоча, може і так … Ну просто, розумієш, Артема шкода – стільки всього йому вже випало, батька немає, живе з чужим дядьком. А Владислава що? У неї ж все добре, сім’я повна, дочку вони люблять, мені за них спокійно. Та й виріс Артем на моїх руках практично, внучку то мені тільки на вихідних привозили показати…
Все одно, неправильно це якось. Ти дивись, ще образяться на тебе син з невісткою, що онуків так ділиш.
Ну образяться – це їхня справа. Я спеціально нікого не ображаю, в гості всіх чекаю однаково. А що сеpцю не накажеш, за кого більше хвилюватися – так що я можу вдіяти.
Випадок Ірини Олександрівни далеко не унікальний – таке буває часто. Багато дітей говорять про те, що їхні батьки любили менше, ніж братів або сестер, а внуки часто ображаються на бабусь і дідусів за «обділення» увагою. Напевно і правда – сеpцю не накажеш за кого вболівати сильніше …
Фото ілюстративне, з відкритих джерел
