— Катю, будь мудрішою, просто пробач йому ці гроші заради миру в родині, — Марія Іванівна лагідно гладила доньку по руці, поки Назар витрачав її зароблені кошти на власні розваги.
Катерина завжди вирізнялася серед однолітків своєю неймовірною терплячістю та вмінням ставити перед собою чітку мету. Поки її подруги витрачали перші зароблені кошти на яскраві дрібнички або щотижневі посиденьки в кав’ярнях, вона дбайливо відкладала кожну купюру. Її мрія була простою, але водночас дуже важливою для професійного зростання — потужний сучасний ноутбук.
Працюючи фрілансером у сфері графічного дизайну, дівчина розуміла, що старий комп’ютер ледь справляється з навантаженням, постійно гальмує і заважає реалізовувати складні проєкти. Вона бачила в цій покупці не просто техніку, а квиток у краще життя, можливість брати дорожчі замовлення та нарешті відчути фінансову стабільність.
Гроші вона зберігала в невеликій дерев’яній скриньці, яку ховала на самій верхній полиці шафи, серед старих конспектів та паперів. Катерина була переконана, що це найнадійніше місце, адже в її невеликій орендованій квартирі рідко бували сторонні. Єдиною людиною, яка мала запасні ключі та могла прийти в будь-який час, був її молодший брат Назар. Вони з дитинства були дуже близькими, хоча хлопець завжди мав дещо легковажний характер. Назар часто змінював роботу, шукав себе і періодично звертався до сестри за фінансовою допомогою, яку вона, попри власну ощадливість, завжди надавала.
Того сонячного ранку Катерина прокинулася з особливим настроєм. Вона підрахувала, що сьогодні нарешті зможе додати останню частину суми, яку отримала за великий замовний проєкт, і поїхати до магазину. Відчуття тріумфу переповнювало її серце. Вона заварила міцний чай, підійшла до шафи і звичним рухом дістала скриньку. Проте, взявши її в руки, дівчина відчула незвичну легкість. Серце почало калатати швидше, а руки зрадницьки затремтіли. Відкривши кришку, вона побачила лише порожнечу. На дні лежала самотня скріпка, якою вона колись скріплювала пачки банкнот.
Першою думкою було те, що вона сама переховала гроші в інше місце і просто забула про це через втому. Катерина почала гарячково перевертати речі в шафі, перевіряти кишені пальт, заглядати під матрац. Але результат був незмінним — коштів не було. У квартирі не було жодних слідів злому, вікна були зачинені, замки справні. Усвідомлення страшної істини почало повільно проникати в її свідомість. Крім неї, доступ до житла мав лише Назар.
Вона довго сиділа на підлозі серед розкиданого одягу, намагаючись відігнати від себе підозри. Як міг рідний брат, якого вона захищала від усіх негараздів, так вчинити? Катерина згадала, що останнім часом Назар поводився дивно — став надто замкненим, часто ховав очі і постійно потребував якихось коштів на незрозумілі потреби. Вона взяла телефон і набрала його номер. Після тривалих гудків він нарешті відповів. Голос його був захриплим і якимось чужим.
— Назаре, ти заходив до мене вчора, поки я була на зустрічі з клієнтом? — запитала вона, намагаючись зберігати спокій.
— Так, Катю, забігав на хвилинку. Хотів позичити твою парасольку, бо свою десь посіяв. А що сталося? — відповів він занадто швидко.
— Гроші зникли, Назаре. Ті самі, що я збирала майже рік на ноутбук. Скринька порожня. Ти нічого не бачив?
На тому кінці дроту запала важка тиша. Катерина чула лише його нерівне дихання. Кожна секунда мовчання була для неї як випробування.
— Я не знаю, про що ти говориш. Може, ти їх кудись поклала і забула? — нарешті вимовив він, але в його словах не було впевненості.
— Не обманюй мене, будь ласка. Я перевірила кожен сантиметр квартири. Окрім тебе, ніхто не міг увійти. Назаре, скажи правду, це важливо.
— Добре, Катю, не треба так кричати. Я взяв їх. Але я збирався повернути! Мені терміново потрібні були кошти, розумієш? Один хлопець обіцяв дуже вигідну справу, але треба було вкласти певну суму одразу. Я думав, що за тиждень віддам тобі вдвічі більше.
— Яку справу, Назаре? Ти знову вплутався в якусь авантюру? Це були всі мої заощадження! Я працювала без вихідних, відмовляла собі в елементарних речах. Як ти міг просто взяти і винести їх без дозволу?
— Ти завжди була такою правильною, Катю. У тебе завжди все за планом. А у мене проблеми, великі проблеми. Ті люди, яким я заборгував, не чекатимуть. Я не хотів тебе засмучувати, просто іншого виходу не було.
— Інший вихід є завжди, Назаре. Наприклад, чесність. Ти міг прийти і попросити, ми б щось придумали разом. Але ти вибрав крадіжку. Ти вкрав у мене не просто папірці, ти вкрав мою мрію і мою віру в тебе.
— Не роби з цього трагедію. Це всього лише техніка. Я зароблю і віддам, чесне слово. Тільки дай мені трохи часу.
— Часу? У мене немає часу чекати, поки ти знову щось придумаєш. Ти хоча б розумієш, що через твій вчинок я можу втратити роботу? Мій старий лептоп ледь дихає.
— Я все розумію, Катю. Вибач. Я зараз не можу приїхати, маю термінову зустріч. Поговоримо пізніше.
Він кинув слухавку, залишивши дівчину в повній розпачі. Катерина не могла повірити, що її власна кров, людина, за яку вона була готова піти у вогонь, так цинічно нею знехтувала. Вона відчувала порожнечу всередині, яка була набагато болючішою за втрату матеріальних цінностей.
Минуло кілька днів. Назар не виходив на зв’язок, не відповідав на повідомлення і не з’являвся вдома у батьків. Катерина була змушена розповісти про все матері, Марії Іванівні. Вона сподівалася на підтримку, на те, що мати допоможе вплинути на брата. Проте розмова пішла зовсім не так, як вона очікувала.
— Доню, ну ти ж знаєш, який він у нас емоційний та вразливий, — почала мати, витираючи сльози краєм хустки. — Назар просто помилився. Він молодий, йому хочеться всього і одразу. Ти ж у нас сильна, ти ще заробиш. А він пропаде без нашої допомоги.
— Мамо, ти зараз серйозно? Він мене обікрав! Це не помилка, це злочин. Він знав, як важко мені давалися ці кошти.
— Не кажи так, Катю. Яке це слово страшне. Він просто позичив без попиту. Він же сказав, що поверне. Давай не будемо сваритися через дрібниці. Сім’я — це найголовніше.
— Дрібниці? Тобто мої зусилля і моє майбутнє для тебе дрібниці порівняно з його черговою витівкою? Чому ви завжди його виправдовуєте? Саме тому він і став таким — безвідповідальним і егоїстичним.
— Ти просто зараз дуже засмучена. Мине час, і ти все зрозумієш. Не треба на нього тиснути, бо він зовсім замкнеться в собі.
Катерина зрозуміла, що в цій ситуації вона залишилася абсолютно самотньою. Навіть найближча людина, мати, стала на бік кривдника, бо той був меншим і, на її думку, слабшим. Це було подвійне розчарування. Вечорами дівчина сиділа в темряві, дивлячись у вікно на вогні міста, і думала про те, як швидко може зруйнуватися все, у що ти вірив.
Через тиждень Назар нарешті зателефонував сам. Але замість вибачень Катерина почула лише нові вимоги.
— Катю, слухай, мені треба ще трохи коштів. Ті гроші, що я взяв, не покрили всього боргу. Ті люди погрожують мені. Якщо ти не допоможеш, мені буде дуже погано.
— Ти жартуєш? Після всього, що сталося, ти просиш ще? Де ті гроші, що ти вкрав?
— Я ж казав, вклав у справу, але вона прогоріла. Це не моя провина, так обставини склалися. Допоможи мені востаннє, будь ласка.
— Ні, Назаре. Досить. Я більше не дам тобі жодної копійки. І скриньку я тепер тримаю порожньою, бо в мене більше нічого немає.
— Тоді я піду до мами. Вона не відмовить. Вона знає, що таке справжня любов до рідних, на відміну від тебе.
— Іди, якщо совість дозволяє забирати останнє в матері. Але для мене ти перестав бути тією людиною, якій я довіряла.
Дівчина поклала слухавку і відчула дивну полегкість. Це була гірка легкість відмови від ілюзій. Вона зрозуміла, що її безмежна доброта та всепрощення лише шкодили братові, дозволяючи йому деградувати далі.
З часом Катерина все ж змогла придбати ноутбук, але для цього їй довелося взяти додаткову роботу в нічні зміни і сильно підірвати своє здоров’я постійним недосипанням. Кожен раз, відкриваючи кришку нового пристрою, вона згадувала ту порожню дерев’яну скриньку. Це була дорога ціна за життєвий урок.
Стосунки з братом так і не відновилися. Назар продовжував з’являтися в житті родини лише тоді, коли йому були потрібні гроші. Мати продовжувала його жаліти, потай від Катерини віддаючи йому частину своєї невеликої пенсії. Це створювало прірву між сестрою та матір’ю, яку було майже неможливо подолати.
Одного разу, зустрівши Назара на вулиці, Катерина побачила в його очах не каяття, а лише роздратування.
— Все ще тримаєш на мене зло? — кинув він, проходячи повз. — Життя таке коротке, а ти чіпляєшся за минуле.
— Справа не в минулому, Назаре. Справа в тому, що я більше не відчуваю в тобі брата. Ти просто перехожий з моїм прізвищем.
Ці слова були важкими, але правдивими. Вона навчилася жити далі, покладаючись лише на себе. Її кар’єра пішла вгору, вона стала відомим дизайнером, але в її домі більше ніколи не було запасних ключів для родичів. Вона створила свій власний світ, де панували чесність і повага до чужої праці.
Проте інколи, в тихі дощові вечори, вона дістає ту саму дерев’яну скриньку. Тепер у ній лежать лише дрібні пам’ятні речі: старе фото з дитинства, де вони з Назаром сміються на фоні квітучого саду, та маленька стрічка. Вона дивиться на те фото і намагається знайти в очах того маленького хлопчика хоча б іскру тієї душі, яку він згодом проміняв на легкі гроші.
Чи можна колись забути зраду рідної людини, навіть якщо час нібито затягує рани? Чи варто приносити власне благополуччя в жертву тим, хто цього зовсім не цінує, лише через кровні зв’язки?
Як би ви вчинили на місці Катерини в такій непростій ситуації? Поділіться своїми думками в коментарях, адже кожна ваша історія та порада є надзвичайно важливою для нас. Будемо щиро вдячні за вашу вподобайку, якщо ця розповідь торкнулася вашої душі. Ваша активність допомагає нам створювати більше цікавого контенту для вас!
