Мені 36 років, менезвуть Катя. Тепер я успішна і керівник серйозної організації та у мене є в житті все: люблячий чоловік, двоє чарівних дітей, великий будинок, дорога машина і улюблена робота.
Але колсь, про все це я могла тільки мріяти … а робила я це постійно, сидячи на ліжку дитячого будинку. Я не пам’ятала ні своїх батьків, ні того, як потрапила в дитбудинок.
Вихователі говорили, що батьки пили, потім батька мого посадили за крадіжку, а мама здала мене, ще зовсім маленьку в лікарні. І з того часу, я жила в дитбудинку. Джерело
Всі ці роки я сподівалася, що якась хороша сім’я захоче забрати мене, але з кожним роком шансів залишалося все менше і менше …
Але диво сталося, коли мені було тринадцять. Олександр і Аріна взяли мене до себе. У цих людей вже було четверо прийомних дітей, а я стала п’ятою. Мені дуже повезло!
Мої прийомні батьки були дуже добрими і всіх дітей любили, як рідних. Вони прищепили нам важливі життєві цінності, і всі ми, їхні діти, змогли багато чого досягти в житті.
Завдяки моїм новим батьками, в свої 13 років я нарешті серйозно взялася за навчання.
І на відмінно закінчила школу, а потім з легкістю поступила в престижний інститут. І все тоді пішло, як по маслу: перспективна робота, стажування, курси, я швидко піднімалася по кар’єрних сходах.
На своїй роботі я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. А через кілька років появилися один за одним діти.
Олександр і Аріна допомагали мені з дітьми, тому і в декреті я продовжувала працювати на півставки.
Я так звикла, що ці люди – мої батьки, що про своїх рідних родичів згадувала вкрай рідко, але одного разу все ж довелося …
Був вихідний день. Чоловік смажив шашлик, я поливала квіти, а діти грали у дворі нашого будинку. Раптом ми всі почули стукіт у хвіртку, чоловік пішов відкрити і покликав мене.
Біля воріт стояла якась брудна жінка з запахом алкоголю. Я не зрозуміла, що їй треба від мене особисто, жебраки зазвичай не вибирають з ким розмовляти …
– Катю, привіт! Як твої справи? Дивлюся добре живеш … а про маму то зовсім забула …
– Що Вам потрібно, жінко? А з мамою моєю все добре, вчора бачилися.
– Ні, Катрусю, я – твоя мама, живу бідно і погано, хворію, допомога мені твоя потрібна …
Я дивилася на цю пошарпану життям жінку і не могла повірити, що вона народила мене …
– Ось так так! Матуся знайшлася!
Я обурювалася від її нахабства.
– А не ти залишила мене в дитбудинок колись? Тоді я тобі була не потрібна! Іди, я тобі допомагати не збираюся!
І зачинила хвіртку.
– Доню, повернися!
Мама довго так кричала, я винесла їй трохи грошей і сказала:
– Це все що я можу тобі допомогти. Прийдеш ще раз, викличу поліцію!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
