fbpx
життєві історії
“…І жили вони довго та щасливо, усі їхні мрії збувалися, а щастя й кохання ніколи не покидало їхньої домівки…” – Дмитро закрив книгу, поклав собі на коліна і поцілував сонного сина у чоло. Щастя іноді дається дуже дорогою ціною…

– Рідненький, невже сьогодні в лісі здох останній мамонт? Ти схожий на… людину! – Надія Петрівна не стрималася і сплеснула у долоні. Її двадцятивосьмирічний син уперше в житті одягнув не джинси, а костюм та сорочку.

Зовсім поряд на комоді, де зазвичай лежала пачка Дмитрових цигарок і запальничка, тепер красувався шикарний букет із білих троянд. Джерело

– Мамо, тільки не треба цих кпинів! – вигукнув Дмитро.

– Навіть не знаю, як дякувати твоїй Натусі. Я вже десять років намагаюся тебе по-людськи, по-чоловічому вдягнути, а вона за два місяці так тебе змінила! – Надія Петрівна не могла натішитися сином-красенем і пригадала той день, коли його, першокласника, вперше зодягнула у брюки та піджак.

Шестирічний Дмитрик… Як він хизувався тим, що вже став дорослим і в портфелі носить «Букваря». Усе було, наче вчора… Доки жінка блукала у спогадах, чоловік хутчій шнурував черевики.

– Сину, куди ж ти? Ще й не обідав…

– Ніколи, мушу бігти, – кинув син, тупочучись по килимку у нерозношених черевиках.

– Тоді бери свою Натуську і разом приходьте на вечерю, – безапеляційно мовила мама. – Тільки спробуйте не прийти – обом перепаде від мене на горіхи. Стараєшся тут для них, весь день біля плити клопочешся, навіть їсти нікому! Тим паче, я хочу ближче познайомитися з твоєю майбутньою дружиною! То як, домовилися?

– Угу, – неохоче погодився син, – о восьмій будемо!
Дмитро поквапом зачинив двері, аби мама не встигла дати ще якихось напутніх настанов.

Сьогоднішнє побачення з Наталкою відбувалося у театрі. Ще півроку тому Дмитро навіть не міг припустити, що якийсь із вечорів свого по-парубоцьки енергійного життя доведеться протринькати на споглядання нудної класичної вистави. Але це було раніше, в іншому житті, до зустрічі з Наталею. Ідучи повз дзеркальні вітрини магазинів, Дмитро кинув погляд

на своє відображення: а таки нічо, вигляд у нього і справді був представницький. І це головний нехлюй двору? Перший хуліган школи? Мамине «горечко»…

Наталка з’явилася в його житті несподівано, наче протяг, який раптово розколисав фіранки. Дмитрові в голові не вкладалося, як така дівчина звернула на нього увагу? Він сяк-так закінчив інститут, перебивався тимчасовими підзаробітками, випивав, життя витрачав на таких самих, як він, непутящих друзяк і випадкових знайомих, що траплялися на нічних дискотеках.

Він не мав власної квартири, мешкав з мамою, яка із жахом спостерігала, як її єдиний син не може знайти свого життєвого шляху, тому марнує молоді роки на манівцях. Коли ж з’явилася Натуся, Дмитрові раптом захотілося бути таким, як вона, стати хоч трішки ідеальнішим.

Кохана змусила його влаштуватися на роботу, завжди була поруч з ним. І так крок за кроком змінила його життя до невпізнання.
***
Дмитро уже й пришов на місце зустрічі, а Наталочки досі нема. Хм, і де вона забарилася? Діма озирнувся, сів на лавку й підібгав ноги під себе, мовчки лаючи нові туфлі. Мимоволі зиркнув на годинник, і його очі враз округлилися – прийшов на побачення на півгодини раніше! Раптом хтось затулив йому очі теплими долонями.

– Натуся! – Вигукнув він, цілуючи її руки. – І ти прийшла раніше? Думав, що доведеться мені на цій лавці скиснути від нудьги, дожидаючи тебе. А ти он яка молодчинка!
Дівчина засміялася, взяла букет і поцілувала Діму в ніс.

– Що будемо дивитися? – поцікавився хлопець.

– «Ідіота» у двох діях, – відгукнулася Наталка, тим часом перебираючи численні кишеньки сумочки в пошуках квитків.

– Ну, на ідіота ти завжди можеш подивитися! На мене тобто! – не вагаючись відповів Дмитро. Дівчина захихотіла і знову поцілувала хлопця. – А вечірня програма за мною. Мама чекає нас сьогодні разом на святкову трапезу. Мусимо прийти о восьмій. Інакше і мама, і її смажена рибка будуть дуже засмучені…

– Твоя мама просто чудова! – мовила Наталя. – Уся в тебе!

– Натуню, доню, хочеш ще шматочок пирога? – дбайливо запитала мама.
– Ой, та не треба, тьотю Надю. Я вже і так не зможу з-за столу встати. Це мені пора вас на пироги запрошувати, а не вашими весь час дурно ласувати!

Надія Петрівна усміхнулася і кивнула у відповідь. Невістка тепер подобалася їй іще дужче.

– Вам би з Дімочкою про діток подумати пора! – тихо, ніби між іншим, додала жінка.

Наталка зашарілася й заусміхалася.

– Ото одружимося і народимо тобі трійнят! – наче відрізав, мовив Дмитро, якому за влучним слівцем не треба було лізти у кишеню.

– Ти вже точно народиш! – весело додала Наталя.

– Дітоньки, не зволікайте з весіллям. Я тут нещодавно читала, що найкращий місяць для одруження – червень! Тож саме час заяви подавати, – мама, як завжди, свято вірила у прикмети і будь-що намагалася їх дотримуватися.

Читайте також:   Коли треба хрестити дитину? Якщо дитина захворіла, які спеціальні молитви має читати мама? Яких найперших молитов батьки мають навчити дитину? Як виховувати неслухняних дітей?Коли вперше вести до сповіді? Відповіді дає священик

– Як гадаєш, може, у вівторок? – Дмитро повернувся до коханої і ніжно взяв її долоню поміж своїх.

– Та я тільки цього й чекаю, хочу стати Наталею Грім! – зізналася дівчина.

– Отже, цього тижня, у вівторок? – мамі було вже несила стримувати сльози, і вона, розчулена, щедро вмила обличчя солоною росою. Син нарешті одружиться! Нарешті їх чекає щасливе та спокійне майбутнє! А вона так боялася, що Дмитрові не вдасться знайти свого місця у житті.

– Тьотю Надю, а ви знаєте, у Діми письменницький талант! – весело сказала Наталя.

– Ну навіщо ти? – знітився він.

– Та який там талант?! Хіба слово з трьох букв на паркані писати! – засміялася мама.

– Я ж серйозно! – наполягала Наталя. – Він мені пообіцяв, що напише книгу казок для нашого майбутнього маляти!

– Я спробую… – сором’язливо опустив очі Дмитро.

– Якщо добре вийде, рукописи ми відішлемо до видавництва! – не приховуючи гордості за коханого, переконливо сказала дівчина. – Тільки уявіть собі: ваш син – письменник!

– Та де там! Хіба коли рак свисне… – засміялася мама.

– Нам потрібно в нього вірити! Він обов’язково стане письменником.

– Натусю, може не поїдеш? – тремтячим голосом усоте перепитував Діма.

– Любий, це ж робота. Як я можу відмовитися? Уже квитки придбано, готель заброньовано, студенти мене чекають… Це ж усього на три дні!

– Кидай до дідька ту роботу. Я заробляю непогані гроші, а ці твої відрядження… Тим паче, їхати за тридев’ять земель з таким пузякою,

– Дмитро підійшов до коханої, ніжно погладив її великий круглий живіт, поцілував його.

– Обіцяю, це останній раз. Ото повернуся додому і тільки й люлятиму вас обох!

– Дуже мені не хочеться тебе відпускати, хвилююся за вас обох, – мовив чоловік, підняв сумку і попрямував за коханою до таксі.

– Я їду останній раз. О-БІ-ЦЯ-Ю! Ти казки пиши. Коли повернуся, читатимеш їх мені перед сном, – Наталка підвелася на носочки, поцілувала коханого у чоло й сіла в авто.

Дмитро нерухомо лежав на ліжку, скляним поглядом упершись у стелю. Він ніби хотів крізь неї побачити небо, аби знову й знову запитати у нього, чому в житті все так несправедливо. У почервонілих очах уже не було сліз, лише сум і розпач. Поряд з його ліжком сиділа мама, витирала хустинкою сльози й раз у раз схлипувала.

У голові ні на мить не втихали слова: «Наталя Грім – ваша дружина? Змушені повідомити вам жахливу новину. На жаль, вона померла. Автокатастрофа… Водій не впорався з керуванням. Карета «швидкої» на місце аварії прибула вчасно, була надана кваліфікована допомога, однак жінку врятувати не вдалося – серйозна травма голови, численні переломи.

Ми прооперували, та на жаль… Але вдалося врятувати дитину. Вітаю, у вас син! Щоправда, зовсім маленький, менш як два кілограми, його стан важкий, проте стабільний… Хоча робити якісь прогнози ще рано».

Густі чорні хмари, які, здавалося, повністю затулили сонце й витиснули з кімнати все повітря, раптом розступилися, пропускаючи ледь помітний промінець надії. Не відчуваючи ніг під собою, Дмитро помчав у лікарню.

Після численних умовлянь медперсоналу йому дозволили здаля поглянути на сина. Маленьке бліде тільце, приєднане численними трубочками та провідками до апаратів, лежало під скляним ковпаком.

Подарунок від коханої з того світу, від жінки, яку любив понад усе і яку втратив назавжди. Під вечір Дмитро повернувся додому з новеньким ноутбуком та стосом дитячих книг.

Кілька діб він безперервно читав, час до часу дрімаючи на столі поряд із комп’ютером, а згодом почав писати сам. Надія Петрівна цьому тільки раділа, адже син тамував горе у книжках, а не на дні чарки, чого так побоювалася мама. Хоча жінка ніколи не вірила в те, що у сина талант. А через місяць він надіслав збірку власних казок у видавництво.

– …І жили вони довго та щасливо, усі їхні мрії збувалися, а щастя й кохання ніколи не покидало їхньої домівки… – Дмитро закрив книгу, поклав собі на коліна і поцілував сонного хлопчика у чоло. Кілька хвилин він тримав синову долоню у своїй руці, а коли той міцно заснув, накрив його ковдрою.

У цей момент поряд із ним було два найбільший подарунки з небес від його дружини – син і збірка власних казок, а в серці третій – кохання, яке гарячим вогнем зігрівало згорьовану душу.

Related Post