fbpx

Кілька днів тому прийшла до мене моя подруга Злата. Вся у сльозах, місця собі не знаходить. Розлучилася з чоловіком-невдахою і поїхала до Італії на заробітки, будувати щасливе життя. Обговорювали, що таке кохання палке у 50 років. Повернулася на батьківщину виходити заміж. Справа якраз у рідних дочках. А майбутній чоловік – золото. Як тільки діти дізналися, що мати весь цей час будувала будинок і він нарешті готовий, відразу почали його ділити

Кілька днів тому прийшла до мене моя подруга Злата, ми товаришуємо вже багатенько років. Вся у сльозах, місця собі не знаходить.

Коли я відчинила двері, спочатку не повірила: це ж та сама Злата, яка розлучилася з чоловіком-невдахою і поїхала до Італії на заробітки, будувати щасливе життя. Наші останні розмови телефоном були дуже пікантними: обговорювали, що таке кохання палке у 50 років. Адже подруга повернулася на батьківщину не просто так, а виходити заміж.

Перша моя думка була про те, що не дай Боже її наречений чимось образив. І навіть дивно: Злата – сильна жінка, майже сама виростила двох дочок, збудувала життя заново. Я ніколи не бачила її настільки засмученою. Виявилося, що справа якраз у рідних дочках. А майбутній чоловік – золото.

Щиро кажучи, я не знаю, чим допомогти в цій ситуації. У мене дітей ніколи не було і я не нічого не знаю про материнство. Але Златиних дівчаток знаю з пелюшок і любила їх як своїх. Ми і дні народження, і Новий рік, і Великдень – все разом раніше святкували.

Коли доньки підросли та вступили до університету, одразу переїхали до гуртожитку. Злата в цей момент саме подавала документи на розлучення. Містечко у нас маленьке, справа була голосна і довга, ніяк не могли вирішити з квартирою.

У результаті нічого не залишалася, крім як продати і поділити суму. Це рішення здалося мені дуже ризикованим, адже тоді подруга залишилася без квартири і якийсь час жила в мене.

Ми завжди одна одну рятували, ще з часів студентства. От я й не могла відмовити подрузі у біді. Доньки, до речі, не надто часто відвідували її в цей період – то іспит, то перше кохання, одним словом, молодість. А подруга тим часом знайшла якусь схему заробітків за кордоном, яка дозволяла на три місяці їздити позмінно до Італії та назад. Три місяці роботи, три вдома. Поїхала.

Вона кликала мене з собою, але мені було добре і вдома. До того ж, ми регулярно зідзвонювалися, і я не переставала дивуватися, як гарно йшли у неї справи. В Італії вона набула просто шаленої популярності у чоловіків, але так нікого близького і не знайшла.

Зате Злата встигла зібрати достатньо грошей, щоб купити новеньку двокімнатну квартиру. Пам’ятаю, що ми тоді знатно відсвяткували цю подію після приїзду.

Доньки на той момент уже закінчували університет. Постало питання про житло. І тоді Злата запропонувала дочкам оселитися в її квартирі, кімнати все одно дві і це краще, ніж винаймати житло в місті самостійно. Коли я запитала її, де вона збирається жити сама, відповіла, що в неї в Італії тепер є робоча віза і вона планує там залишатися.

Ми не бачилися кілька років, але за цей час не перестали бути подругами. А молодша дочка тим часом знайшла собі нареченого з нашого рідного містечка. Тут заведено на весілля кликати всіх: сусідів, колег, знайомих, навіть мене покликали. На честь такого свята приїхала Злата. Вона додала велику суму на весілля. Як то кажуть, гуляли всім селом! Потім знову поїхала.

Через якийсь час вона зізналася мені по телефону, що в неї зав’язався роман з одним із весільних гостей. То був співробітник нареченого, якийсь начальник. Чоловік розлучений, спокійний, із гарною репутацією.

Злата ж завжди була запальною і азартною, і її план мене сильно вразив: вона почала надсилати гроші своєму нареченому, а він зайнявся будівництвом їхнього власного будинку на цю суму.

Судячи з опису подруги, це не чоловік, а просто мрія! Засипає її компліментами, навіть примудрявся їй живі квіти замовляти на свята. Дбайливий, завжди знайде секунду, щоб відповісти чи подзвонити. Багато працює, у всьому із нею згоден. Звичайно, такий наречений не міг залити її байдужою. Підозрюю, що Злата вирішила повернутися, в основному, через почуття.

Під час наших розмов вона часто казала, що втомилася жити за кордоном, і їй тут зовсім не місце. Подруг вона не знайшла, порядки зовсім інші. Бракує душевного спілкування і дочок не вистачає. Працювати так важко, як колись, вона вже не може.

Ще й Богдан Вікторович заміж кличе. Зарплати його на будівництво будинку не вистачило б, але на них двох вистачить. Вона збиралася приїхати і вже ніколи не працювати.

До слова, вся ця історія трималася в суворому секреті, вона навіть донькам нічого не розповідала, доки не приїхала. Останній раз ми розмовляли з нею за кілька днів до від’їзду з Італії, вона їхала автобусом. А ще за кілька днів прийшла до мене на поріг така засмучена, що я злякалася, чи не віддав хтось Богу душу.

Отже, ситуація склалася вкрай неприємна. Дочки, як на мене, зовсім сором втратили. Я б їх після такого взагалі без квартири залишила, але в Злати дуже добра душа.

Як тільки діти дізналися, що мати весь цей час будувала будинок і він нарешті готовий, відразу почали його ділити. Обурилися, чому будинок на маму оформлений без їхнього відома. Що це за таємничий Богдан Вікторович? І чи не надто вона стара, щоб вдруге виходити заміж?

Мало того, що їм не сподобалася сама ідея того, що у мами хтось міг з’явився. Вони не посоромилися запитати, як же вона заповідатиме будинок. Адже, якщо Злата вийде заміж, тоді діти чоловіка зможуть теж претендувати на будинок як спадок.

Чи варто казати, що Злата від усього цього дуже засмучена. Вона вийшла за двері, щоб заспокоїтися, а коли підійшла до кімнати знову, почула, як доньки ділять будинок, про який щойно дізналися. Вже ледве не ховають власну матір, хоча, на мій погляд, у 50 із копійками життя тільки починається. Мені самій 55, і я точно не збираюся на той світ.

Після цього подруга відійшла від кімнати, тихо викликала таксі і, залишивши чемодан, поїхала ночувати до майбутнього чоловіка. Навіть речей не взяла – не хотіла, щоб дочки почали вмовляти її залишитися. І взагалі бачити їх наразі не хоче.

Наступного дня після цього вона прийшла до мене. Я дуже хвилювалася, адже Злата не відповідала на дзвінки. Вона спеціально відключила телефон, щоби діти не турбували. Прийшла до мене просити поради та просто виговоритися. А я не знаю, що радити.

На мою пропозицію якось провчити дівчаток, Злата відповідає: «не можна, це ж рідні діти». А я б прямо зараз запропонувала їм пошукати собі орендовані квартири за шалені гроші, щоб дізналися, як складно заробити на власне житло. Хіба я не права?

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено

You cannot copy content of this page