Кілька днів тому я випадково зустріла у магазині колишню свекруху світлану Михайлівну. Ми навіть не привіталися, хоча моє благополуччя залежало від її настрою і темпераменту.
Я не збиралася того дня за покупками. Проте мама привезла багато яблук із села. Оскільки вони вже годилися тільки на джем та пироги, я вирішила піти в магазин за цукром, щоб трохи закрити на варення, хоч і зима, мама пообіцяла допомогти. У гаманці грошей було, як завжди, небагато. Та на цукор вистачило.
Стоячи на касі, я звернула увагу на кошик жінки переді мною. У ньому були оливки, фрукти, червона риба, кілька видів сиру та пляшка недешевого червоного. Я зітхнула. Мені би так жити.
Я підвела погляд на жінку і здивувалася. На мене з легким прищуром дивилася мама колишнього чоловіка Світлана Михайлівна. Не сказавши жодного слова, вона повернулася до касирші і почала пробивати товари. Я ледве стрималася, щоб не вийти з черги, але все ж таки вирішила не показувати своєї зацікавленості.
Мама Богдана була спочатку проти нашого шлюбу. На її думку, що спільного може бути у її синочка та простої вчительки середніх класів? Свого ставлення до мене вона не приховувала, онуків не приймала і була першою в черзі, щоби привітати сина з розлученням.
Аліментів мені Богдан не платить. Він не працює, живе на гроші матері та мешкає у неї відповідно. У Світлани Михайлівни є свій бізнес, тож грошей у них не бракує.
Мені ж всі ці роки після розлучення доводиться несолодко. На зарплату педагога важко прогодувати двох дітей, тож доводиться хапатися за будь-які підробітки. Моя мати щомісяця віддає нам чи не всю свою пенсію, щоб було у що одягнути підростаючих дітлахів. А від їхнього батька ні слова, ні копійки. Як і від їхньої бабусі.
З того дня, як я побачила свекруху, не можу заспокоїтись. Хіба справедливо, що мій колишній чоловік-мамин синочок нічого не робить і живе на широку ногу, поки я з дітьми маю постійно виживати? Хіба це нормально, що батькові все одно, як живуть його діти? І чи нормально те, що жінці все одно, як живуть її онуки?
Мені у той вечір хотілося плакати, бо здавалося, що виходу з нашого тяжкого становища немає. Подружка давно ще казала, щоб я звернулася до влади щодо несплати аліментів. Може, так і вчинити? Хоча б нагадати таким чином, що й колишній чоловік має обов’язки.
Що б ви порадили мені? Чи варто терпіти несплату аліментів від колишнього чоловіка? І як не сприймати близько до душі ось таку байдужість моєї колишньої свекрухи?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com
