Кілька днів тому я вирішила: досить! Не буду більше звати маму чоловіка на вечерю! Ну скільки можна – все я та я, а в мене між іншим немовля – 5-місячна донечка! Ну й що, що живемо з нею разом і житло її? Я ж не наймичка зрештою!
Прошу вибачитися, якщо пишу сумбурно, накипіло просто. Живемо зі свекрухою Іриною Тарасівною вже 8 років. Мама чоловіка сама наполягає на тому, аби ми жили з нею, бо у неї більше нікого нема, а будинок просторий. Син у неї один, Рмана виховала бабуся – свекруха весь час то на роботах була, то особисте життя влаштовувала та так і не влаштувала.
Нам з Романом лелека довго не приносив маленьке щастя, ми вже опустили руки і змирилися з долею, пересдали боротися й щось робити. І диво нарешті сталося! Тепер ми з Романом – щасливі батьки донечки Іванки.
І я би могла зараз бути абсолютно щасливою, якби не одне “але”. справа в тому, що так повелося, що всі ці роки шлюбу і життя зі свекрухою в будинку все роблю я сама: готування, прибирання, маленька грядка і салок.
Але зараз у мене дитині 5 місяців, Іванка поки що дуже неспокійна. Іноді за цілий день сама нічого не встигаю поїсти! Але на вечір і на наступний день я все рівно маю встигнути наготувати, навести лад і порядок в домі, все вмити, попрати. Допомоги від свекрухи фізичної немає ніякої, бо Ірина Тарасівна ще працює, хоча й на пенсії.
Вона приходить з роботі, відпочиває у себе в кімнаті і чекає, щоб я її покликала на вечерю і ще й меню озвучила.
І ось кілька днів тому мене все втомило і я вирішила: нехай сама собі готує їсти! Роману теж так сказала, наголосивши, що моє рішення непохитне.
Після цієї розмови Ірина Тарасівна фиркнула і гримнула дверима у свою кімнату. І уявляєте – три дні як плюхає насіння вечорами! Не готує сама собі! Не розмовляє зі мною, але і з сином теж! А ще заявила, що я не даю їй з дитиною погратися!
Я просто в осаді від таких заяв, ну чесно. Наче я дочку в скрині під замком тримаю! Якби вона хотіла допомагати або гратися з маленькою – вона б це робила! А принести їй дитину і сказати: “Чи не хочете Ви погратися з онучкою?” моя гордість заважає, вийтде, начебто я нав’язую чи сама не впораюся.
Роман на цей наш конфлікт махнув рукою, він все одно весь час на роботі або зі мною і з донечкою в нашій кімнаті. А я от все думаю тепер, як же згладити обстановку, адже жити в такій атмосфері не просто.
Я не хочу поганих взаємин з Іриною Тарасівною, поважаю її як матір мого чоловіка, чоловік у мене золотий! Але сам Роман з мамою не особливо зговірливий, у нього з нею давно не близькі стосунки.
Як би вчинити? Як мені правильно вести себе в цій ситуації? Я сирота, і спитати поради у власної мами, на жаль, не можу.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
