Кілька днів тому зателефонувала моя мама і сказала, що вже їде ненадовго додому. Я була така щаслива, адже ми з мамою не бачилися майже 3 роки! Та й нарешті мати зможе познайомитися з онукою.
Єдине, що вона попросила, це щоб зять, тобто мій чоловік, її зустрів. Мама сказала: «Я ж три роки вас не бачила, потрібно подарунки за всі свята привезти. Особливо для моєї внучки».
Варто сказати, що я й не просила подарунків, мамі я й так дуже вдячна. Півроку тому у нас народилася дочка, я мусила піти в декрет. Грошей поменшало, а навесні ще чоловіку зменшили зарплату, зрозуміло чому. Що сказати, стало зовсім туго. Тоді мама допомагала нам усім, як могла.
Якщо чесно, то все літо ми фактично жили за рахунок її грошей та посилок. Тільки наприкінці серпня чоловік знайшов прибуткову роботу.
Батьки чоловіка нам особливо не допомагали, хоч вони люди не бідні. Внучку вони відвідують раз на місяць. З подарунків вони якось принесли комбінезон для малечі. В іншому вони зайняті своїм життям, наше їх не дуже цікавить.
Але це справа така, кожен живе, як знає. Я б про це не говорила взагалі, якби не склалася ситуація.
Так ось, коли я дізналася про новини, відразу побігла до чоловіка ділитися радістю. Однак Богдан одразу ж відмовився їхати та зустрічати її. Сказав, що має вихідний, дав грошей на таксі.
Ось і вся допомога, ось тобі й дорогий зять. Я сама поїхала до мами на вокзал, зустріла її. Але мені було так прикро, адже все це мати привезла для нас.
До речі, коли його мати якось приїхала до нас з тортиком, чоловік говорив про це ще місяць. Хоча вони не підтримали нас, коли були складні часи.
Дуже гірко, що чоловік забув, на чиї гроші ми мешкали все літо. Чи варто йому про це говорити, чи тільки внесу смуту в родину? Як би вчинили?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
