fbpx
життєві історії
Щонеділі я ходила до храму і просила Всевишнього про дитинку. Кілька місяців прольоту, і я почала хвилюватися, але до лікаря не пішла. Я так боялася почути, що не можу мати діток! Вирішили почекати. Я так переживала, просто не передати словами. Пила всякі фіто чаї. Три роки тому, на 47 році

Почну з того, що з чоловіком Петром ми майже не зустрічалися. Побачилися три рази і почали жити разом.

Тому про дітей у нас спочатку і мови бути не могло. Пройшов рік нашого спільного життя, і ми почали «старатися».

Кілька місяців прольоту, і я почала хвилюватися, але до лікаря не пішла. Я так боялася почути, що не можу мати. Вирішили почекати.

Пила всякі фіто-чаї. Уже родичі почали запитувати про дітей постійно. Ми з петром відповідали, що ще поки рано. Треба встати на ноги і так далі, а самі наполегливо старалися.

Так пройшов ще один рік. І ось ми переїхали жити до мене в місто і вирішили, що потрібно б вже і одружитися. Там я пішла до лікаря. Я так переживала, просто не передати словами. До слова, я разів 5 брала талон і не доходила до лікаря. Знаходила собі купу відмазок і виправдань, як то кажуть, то голова болить, то ще щось. І ось таки налаштувала себе. Треба.

Хоч поповзом, але треба. Лікар мене подивилася, призначила купу аналізів, УЗД. І яке ж було моє здивування. Видимих ​​причин немає! Я в тупику, чоловік теж. Він теж обстежувався і у нього теж все в порядку.

Я намагалася менше думати про дитину і повністю віддавати себе роботі. Але в голові іноді проскакували думки про те, що я ніколи не стану мамою, що я неповноцінна, що нам, напевно, потрібно розлучитися, бо чоловік хоче дитину, а я не можу йому народити.

Петро заспокоював, казав, що ще не час, і що ми обов’язково станемо батьками. Пишу зараз все це і як заново переживаю. Аж сльози на очах!

Три роки тому, на 47 році, нестає мого батька. Для мене це стало потрясінням і випробуванням.

Дівчата на роботі стали говорити про те, що ось тепер я просто в обов’язковому порядку народжу, що є якась закономірність і щось в цьому роді. І я вірила в це.

Я щонедіді ходила до храму і постійно молилася і питала у Бога: «Невже він мене ось так залишить?»

Я плакала і не розуміла, чому Він забрав у мене всіх і нікого не дає натомість.

Потім – проблеми на роботі. Скорочення. Потім грудень. Новий рік. Свята. Трохи відволіклася від думки материнства. Але в кінці січня народжує сестра мого чоловіка. І поки вона лежала у відділенні з малюком, її старша однорічна донечка жила у нас. Я дивилася на дитину і молилася, щоб Господь і нам послав таку маленьку, красиву. А, найголовніше, нашу, рідну дитинку. І я вирішила будь-що народити!

Я почала читати форуми, кому і що допомогло. Я читала відгуки про всякі бади, трави і вітаміни, призначила сама собі і чоловікові лікування. Пропили ми все курсом три місяці. І знову – нічого. Одному Богу відомо, як мені було погано, як я ридала. Ця безвихідь зводила мене з розуму. Купа питань, на які просто немає відповідей.

Життя з кожним днем ​​втрачало сенс. Я ходила до церкви і просила: «Боже, пошли нам дитинку!»

Купила вишивку, яка нібито допомагала багатьом понести. На Вербну неділю освятила вербу, десь читала, що потрібно їсти котики освяченої верби. І я їх їла. Я їла вербу! Я вже не знала, у що вірити. Стосунки з чоловіком теж пейшли на стадію випробувань. Дякувати Петру, він мене розумів і намагався у всьому підтримати.

У травні мені запропонували хорошу роботу, і я погодилася. І чомусь тоді подумала, що, хоча б на пару місяців потрібно припинити ці спроби.

Вийшла на нову роботу і в перший же день мені сниться сон, що я роблю два тести і вони обидва позитивні. Дивлюся на свою бабусю, яка давно на небі, а вона мовчки киває головою. Мовляв, так, ти не помилилася.

У перші вихідні я поїхала до сестри свого чоловіка і по дорозі захопила їй три тести, вона попросила. Не знаю, для чого я вирішила теж перевірити тест, адже няких ознаків не було.

Роблю тест, і він показує мені 2 смужки!

Я вилітаю з туалету з цим тестом, показую його сестрі. Хапаю другий тест і біжу знову робити. Знову дві.

Сказати, що я зраділа, нічого не сказати. Я дивилася на ці тести і просто ревіла від щастя. З мене вийшло стільки сліз, я навіть не знала, що стільки буває.

Петро, звичайно, теж дуже зрадів. Приїхав за мною. Не змогла я цю новину довезти навіть до будинку. Все розповіла в супермаркеті.

Очікування малюка пройшло чудово. І зараз нашому сонечку, синочку Степанку, вже один рік і чотири місяці. назвали ми його на честь мого тата, якого я дуже любила.

Дівчатка, милі! Ніколи не впадайте у відчай. Звертайтеся до Бога, до лікарів, до своєї інтуїції. Слухайте своє серце і завжди вірте в краще. Дива трапляються! Я сама в цьому переконалася!

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page