Кілька місяців тому мама чоловіка і його молодша сестра переїхали з Херсонщини до нас в Полтаву, зимувати будуть тут. Жити з нами не стали, орендували собі однушку. Уперше це сталося на день народження чоловіка місяць тому, а сьогодні, на Покрову, повторилося. У середу в мене День народження, але я зовсім не бажаю їх кликати, бо буде срам.
А тоді, вранці після дня народження Дмитра, я дістала все з холодильника – і не повірила очам.
Ми з чоловіком живемо у Полтаві, обоє тут працюємо в медичній сфері. Сам мій Дмитро з Херсонської області, там у нього живуть мама і його молодша сестра.
У Полтаві ми купили кілька років тому хорошу двокімнатну квартиру, у нас підростає синочок. Живемо в цілому добре навіть зараз, в ці непрості часи, бо працюємо і в державній лікарні, і ще ведемо практику в приватних клініках.
На Херсонщині ситуація зараз тяжка, а у рідному райцентрі чоловіка так і взагалі. Тому мама чоловіка і його молодша сестра переїхали зимувати до нас у Полтаву. А там, до слова, пустили в свою оселю квартирантів.
Жити свекруха й зовиця з нами не стали, вони орендували собі однушку, яку ми допомогли їм заздалегідь знайти.
Ну й само собою, що всі сімейні свята рідні Діми тепер проводять з нами в нашій оселі.
Я б і не проти, все б нічого, якби не дивна поведінка свекрухи й 22-річної сестри чоловіка.
На день народження Діми свекруха й зовиця ночували у нас. Вранці я дістала все з холодильника, виставила на стіл наїдки, що лишилися звечора, і всі ми великою родиною сіли снідати.
Оскільки напередодні трапезували ми допізна, то вранці ніхто переїдати вже не хотів, майже все так і залишилося на столі.
Я на хвилинку вийшла у ванну, а потім повернулася на кухню, щоб прибрати зі столу, і застала «картину маслом»: свекруха й зовиця все, що лишалося в тарілках і салатниках – запечене м’ясо, салати, рибу смажену і солону, ковбасні і сирні нарізки, підсохлі канапки й маслини, шматки торта тощо – все скидали в одноразові кульочки.
Коли мама Дмитра побачила мій ошелешено-здивований погляд, вона тільки й сказала:
– Оленко, ти зрозумій, нам за квартиру платити, ми не працюємо з Вікусею, тому зайвих грошей на продукти у нас нема. А вам стільки залишків ні до чого, все одно ж пропаде.
Я дар мови втратила від такої простоти, щиро кажу. Я й сама збиралася їм запропонувати щось взяти з собою, ну але такого я не очікувала!
Та я промовчала, щоб не засмучувати чоловіка і аби у родині не виник конфлікт.
Те саме повторилося сьогодні, на Покрову, вони згрібали все після застілля в пакетики, вже навіть нічого не пояснюючи, як так і треба.
А я знову промовчала, вирішила, що ми не пропадемо, нехай їм буде на здоров’я.
І ось наступного тижня, у цю середу, я святкуватиму день народження. Хочу запросити батьків, родину брата і одну сім’ю найближчих друзів.
Ніби за замовчуванням я маю запросити і свекруху з зовицею, але я дуже цього не бажаю, адже це буде срам з цими їхніми кульочками.
Та як пояснити це чоловіку, щоб він зрозумів і не образився? Та й з його мамою і сестрою щоб зовсім то і не хочеться псувати стосунки. І як мені повестися з ними, не уявляю. підкажіть, люди добрі! А всім бажаю миру й злагоди!
Автор – Олена М., м. Полтава
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
