Я доволі сучасна жінка. У свої 62 роки я чудово знаюся на моді, підписана на кілька актуальних журналів, активно веду соцмережі.
З розумінням сьогоднішніх тенденцій у мене все гаразд. Крім того, я витрачаю досить багато вільного часу на аеробіку і фітнес, ходжу на йогу і плавання. Моїй фігурі можуть позаздрити багато молодих дівчат.
І я не перебільшую, просто самі подивіться, як багато представниць нового покоління зовсім за собою не стежать: ліньки, шкідливі звички, пристрасть до їжі. А бути красивою та приваблювати своїм виглядом – це навіть не праця, це стиль життя.
Я вважаю, що жінка не повинна працювати, як віл. У чоловіків це просто краще виходить. Жінка народжена для комфорту та безпеки. Творчості та самореалізації. Щодня вона має розвиватися і радувати оточуючих самою лише своєю присутністю. Тож я зовсім не хвилююся від того, що ніколи в житті не працювала.
Мій чоловік, який недавно полинув у кращий світ, був людиною, яка все розуміє. Він утримував мене, беріг, як зіницю ока. Казав, що йому є з чим порівнювати, адже його перша дружина висмоктала з нього усі життєві соки. Тож наша зустріч була для нього початком нового, найкращого життя. І я це чудово розумію.
Але Матвія не стало. Своїх дітей у нас не було, а від першого шлюбу залишився лише син, мій пасинок.
Хлопець, треба сказати, цілком собі адекватний. Тихий, спокійний, з батьківськими очима та впевненим голосом. У нас з ним ніколи не виникало проблем, він завжди шанобливо ставився до мене. Було видно, що батько свого часу зрозуміло йому все пояснив.
А ось його дружина, моя невістка Анжеліка, це інша справа. Я ніколи не бачила більш уїдливої та прискіпливої дівчини. Сіра миша у величезних окулярах і з пучком мишачого волосся на голові. Настирлива, сил просто немає.
Я звикла до ввічливого ставлення, з належною повагою і вихованістю, а вона поводиться як прибиральниця, коверкаючи слова і колупаючись у зубах під час їжі.
Після того, як чоловік полинув на небо, я зрозуміла, що довго жити в нашій квартирі я не зможу. Всі меблі, стіни, вікна – все нагадувало мені про нього. Так жити дуже важко, тому треба було терміново щось міняти Добре, що я маю багато знайомих розумних людей, готових допомогти.
Я вирішила продати нашу з чоловіком квартиру, а замість неї купити щось менше. Три великі кімнати для мене однієї – це перебір, та й життя в іншому районі мало повернути мені сили та настрій. За допомогою необхідних порад вдалося зробити все досить вдало.
Я отримала нову квартиру з гарним ремонтом, яка практично не поступалася старій по метражу. І район за вікном радував своєю зеленню та щебетанням птахів.
Але ви не повірите, хто знову почав розкривати свій рот. Невістка! Вона сподівалася, що квартира дістанеться їй з пасинком.
Від мого чоловіка його колишній дружині та синові дісталися якісь там заощадження, але я в їхні справи не лізла і не лізу. Не моє діло, скільки грошей залишив їм мій чоловік, то чому вони претендують на мою власність?
І головне, як цікаво. Пасинок взагалі ніяк не відреагував на мій переїзд. Жодного слова від нього не почула. А ось Анжеліка дзвонила по кілька разів і постійно із претензіями. Терпіти не можу її скрипучого голосу і її мови.
А все туди: як я могла продати квартиру чоловіка, чому не порадилася з його родичами. Їй, бачите, найбільше треба.
Як би мені взагалі відокремитись від них, назовсім? Щоб вони не мали права дзвонити і ставити свої недолугі запитання? Я тепер вільна жінка, яка все ще не може забути своє єдине кохання. Які до мене можуть бути запитання?
Я що, маю все продати і віддати цій? Та хто вона мені? Не дочекається. Нехай спочатку проживе з моє і хоч би вмиватися спробує почати. А там і поговоримо, хто кому і що винен. Нехай знає, що свого просто так не віддам. Всім добра й дякую за увагу.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
