fbpx
життєві історії
Кілька місяців тому ми переїхали з Харківщини на Вінничину, в місто, де живе з родиною сестра чоловіка. Жити вони нас до себе не взяли, але допомогли з орендою квартири у своїх знайомих. Днями ми пішли на родинне свято до зовиці. Краще б цього не робити! Після візиту до сестри чоловіка почалося безсоння, заздрість та обурення не дають спокійно спати. Це в дикість, оскільки у нас із подругами та близькими прийнято після свята давати із собою гостям їжу. Вони мають нам допомогти матеріально!

Кілька місяців тому ми переїхали з Харківщини на Вінничину, в місто, де живе з родиною сестра чоловіка. Жити вони нас до себе не взяли, але допомогли з орендою квартири у своїх знайомих. Днями ми пішли на родинне свято до зовиці. Краще б цього не робити!

Після вцього ізиту до сестри чоловіка у мене почалося безсоння, заздрість та обурення не дають спокійно спати.

Я одружена, чоловік Сашко начебто добрий. Не ображає, радиться у всьому, ну не заробляє достатньо – так у нашому селищі і роботи тямущої небуло, а зараз тим паче. Їхати на заробітки міг би, але хто ж допоможе мені справлятися із нашим сільським господарством: кури, качки, свині, корова та кізочка – все ми тримали. А ще город, дрова…

У чоловіка є сестра старша на 10 років. Живе Зіна у Вінниці, туди заміж свого часу вийшла, приїжджала до нашого селища лише у свята. Відвідувала батьків, завжди привозила їм багато смачної та дорогої їжі, одяг та інше. Нам рідко діставалося, найчастіше просто цукерки для дітей.

Заміжня вона за крутим юристом. Знаю, що гроші у них водяться. Але раніше розповідали, що купили ділянку та збудували будинок на банківський кредит. А тепер ніби борги закрили, і мене не залишає бажання попросити допомогу у сестри брата. Але не виходить, мені ніяково підійти з цим питанням.

І ось ми залишили свою оселю і теж переїхали у Вінницю. Жити вони нас до себе не взяли, але допомогли з орендою квартири у своїх знайомих.

і ось сестра нарешті запросила нас всією сім’єю у гості на день народження їхніх близнят.

Заснути я потім тиждень не могла. Я не знала, що вони таке живуть! Я таку розкіш тільки бачила по телевізору. Багатство та краса: дорогі меблі, картини, техніка, камін… Будинок величезний, прибудови, велике подвір’я.

За святковим столом її чоловік розповідав, що вони купили ще дві квартири, здають їх у найм. І частину грошей регулярно віддають на благодійність: допомагають сирітському притулку, переселенцям і біженцям зараз.

Ті кілька днів, що ми гостювали, запам’ятаються назавжди. Почувалися, ніби до раю потрапили. Уявіть як я, проживши все життя у маленькому селищі на Харківщині, сприйняла цей заміський шик. А діти! Про них і говорити нема чого. Казка, та й годі. Там, на місці, було все включено, ніхто нікому і ні в чому не відмовляв.

Але яким було моє здивування, коли ми виїжджали. Сестра чоловіка не тільки нічого не купила і не передала нам з собою, а й навіть їжі, якої залишилося у великій кількості, не зволила покласти нам у лотки.

Мені це в дикість, тому що у нас із подругами та близькими прийнято після свята давати із собою гостям їжу.

Я навіть спеціально готую завжди дві курки у духовці: одну на стіл, а другу гостям.

Усю дорогу в свою орендовану квартирку ми їхали мовчки, кожен у своїх роздумах. Я розуміла чоловіка, у нього було зачеплене самолюбство. Чоловік сестри зміг заробити та живе в достатку. А він ні.

А мене найбільше зачепило те, що дитячому будинку вони дають гроші, переселенцям, а рідних племінників обділяють. Ні, поклавши руку на серце, я не засуджую благодійність. І сама не раз допомагала, коли вулицями селища їздили волонтери і збирали гроші-речі потерпілим.

Але в цій конкретній ситуації могли б виділити хоч невелику суму на допомогу нам, щоб ми оренду хоть покривали у 7 тисяч гривень. У нас дітей троє: садок, школа. Кожна копійка дорога. Чоловік працює, але зарплата 10 тисяч усього, отримуємо допомогу, але що там її – все йде не оренду, їжу, одяг.

Вдома ми з чоловіком поговорили. Я розповіла йому, що маю намір поговорити з його сестрою та попросити у неї допомоги. Матеріальної. Чоловік категорично проти. Заявив, що він чоловік і не має права просити у сестри.

Це його обов’язок, як брата, допомагати їй, навіть старшій за віком. А ще він зізнався (і за це я дуже на нього сердита), що був час, коли сестра пропонувала йому допомогти грішми. А він не взяв, відмовився.

От як бути? Я вважаю, що мої бажання цілком виправдані й справедливі. Треба ділитися з ближніми, рідними, особливо в такий час.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.